Розділ «Борва мечів»

— Вам варто обговорити це з моїм батьком. Він там був власною особою. А я тоді перебував у Скелі — ще такий юний, що гадав, ніби ота дрібничка між ніг годиться лише сцяти.

— Можливо. Але ж зараз ви тут, і як на мій погляд, маєте трохи клопоту. Вашу невинність кожен дурень бачить так само ясно, як рубець на обличчі. Але кожен дурень вас не врятує. Не врятує і рідний батько.

Дорнійський князь усміхнувся.

— Зате врятую я.

— Ви? — Тиріон пильно роздивився його обличчя. — Ви лише один суддя з трьох. Як ви мене врятуєте?

— Авжеж не як суддя. А як ваш поборник у судовому двобої.

Хайме VIII

У білому покої на білому столі лежала біла книга.

Покій був круглий, його вибілені вапном кам’яні стіни завішували білі вовняні гобелени, а сам він складав перший поверх Башти Білих Мечів — стрункої чотириповерхової споруди, врізаної у кут замкового муру над затокою. У підвалі зберігалися обладунки та зброя, а на другому і третьому поверхах розташувалися невеличкі, суворо-вбогі келії, де спали шість братчиків Королегвардії.

Одна з тих келій належала йому протягом вісімнадцяти років. Та цього ранку він переніс своє майно на верхній поверх, відданий цілком під помешкання Регіментаря. Ті помешкання теж не були надто багаті, хоча й просторі; зате вони вивищувалися над зовнішнім муром, і звідти можна було бачити море. «Тут мені має припасти до смаку» — подумав він. — «І видовище з вікна, і решта всього.»

Увесь блідий та білий, як помешкання навколо, Хайме сидів коло білої книги у білому вбранні Білих Мечів і чекав на своїх білих присяжних братчиків. При боці в нього висів довгий меч-півторак. «При боці, та не при тому.» Раніше він завжди носив меча на лівому стегні, щоб витягати з піхов поперек тіла. Цього ранку Хайме причепив його на праве — під лівицю. Проте вага меча відчувалася незвично, чудернацько; при спробі оголити клинка власний рух здавався йому чужим і незграбним. Одяг теж пасував погано; зимовий стрій Королегвардії — жупан та штани з вибіленої вовни, важке біле корзно — теліпався на Хайме, наче на гвіздку.

Хайме коротав дні на суді над своїм братом, стоячи якнайдалі вглиб палати. Тиріон його або не бачив, або не впізнавав, та й не диво — його вже ледве впізнавала половина двору. «Я чужий у власному домі.» Син його помер, батько від нього відмовився, а сестра… вона більше не лишалася з ним наодинці жодного разу після того першого дня у королівському септі, де Джофрі лежав у оточенні свічок. Навіть коли короля несли до могили у Великому Септі Баелора, Серсея сторожко трималася осторонь.

Хайме ще раз роззирнувся Круглою Палатою. Стіни вкривали гобелени білої вовни, над комином висів білий щит і два схрещені мечі. Крісло за столом зроблене було зі старого чорного дубу, подушки на ньому — з вибіленої телячої шкіри, потоншеної багатьма роками вжитку. «Їх витирав своєю кістлявою дупою Барістан Зухвалий, а перед ним — пан Герольд Вишестраж, принц Аемон Драконолицар, пан Риам Рожвин, Гемон Даррійський, пан Дункан Високий, Блідий Грифон Алин Конінгтон…» Невже серед такого поважного та гоноровитого товариства могло знайтися місце Крулерізові?

І все ж воно знайшлося. Зараз він сидів тут, за цим столом, у цій башті.

Сам стіл було зроблено зі старого оберіг-дерева — блідого, наче кістка, різьбленого у подобі велетенського щита, підпертого трьома кіньми. За звичаєм Регіментар сидів при верхівці щита, а братчики — по троє з кожного боку, при тій нечастій нагоді, коли усі семеро збиралися разом. Книга при його лікті теж була величезна — у дві стопи заввишки, півтори завширшки, у тисячу сторінок завтовшки, з білого телячого пергамену, з палітурками вибіленої шкіри на золотих застібках. «Книгою братчиків» величали її за двірським звичаєм, проте частіше в ужитку стрічалася назва Біла Книга.

В Білій Книзі була записана уся історія Королегвардії. Кожен лицар, що колись служив у лавах братства, мав свою сторінку, в яку навіки вписувалося його ім’я і всі його діяння. У горішньому лівому кутку сторінки яскравими чорнилами зображений був щит, якого лицар носив до тієї миті, коли його обирали до Королегвардії. У нижньому правому розташувався щит самої Королегвардії — сніжно-білий, порожній, чистий. Верхні щити всі були різні, нижні — всі однакові, а проміжок містив усі відомості про життя та службу кожного воїна братства. Малюнки гербів та інші оздоби виконувалися септонами, що їх присилав Великий Септ Баелора тричі на рік. Але своєчасно робити записи у книзі — то був обов’язок Регіментаря.

«Тобто мій обов’язок.» Тобто стане, коли він навчиться писати лівицею. Біла Книга добряче відставала від перебігу подій. Слід було внести до неї загибель пана Мандона Мура та пана Престона Зеленополя, не забути про коротку і криваву службу Сандора Клегана. Слід було почати нові сторінки для пана Балона Лебедина, пана Озмунда Кіптюга і Лицаря Квітів. «Треба викликати септона — хай змалює щити.»

Перед Хайме останнім Регіментарем був пан Барістан Селмі. Щит нагорі його сторінки зображував герб дому Селмі: три пшеничних колоски, жовті на брунатному полі. Хайме завважив за кумедне, хоч і не дивне, що пан Барістан знайшов час вписати до книги власне звільнення зі служби, перш ніж залишити Дитинець.

«Пан Барістан, лицар з дому Селмі. Перший син пана Лионеля Селмі, господаря в Урож’ї. Служив зброєносцем панові Манфреду Лебедину. Прозваний Зухвалим у десятий рік свого життя після того, як убрався у позичений обладунок і виїхав таємничим лицарем на турнір при Чорночалі, де був переможений і викритий Дунканом, Принцом Драконобабок. Висвячений у лицарі на 16-му році життя королем Аегоном V Таргарієном по скоєнні великих звитяг під личиною таємничого лицаря на зимовому турнірі у Король-Березі, де переміг принца Дункана Малого і пана Дункана Високого, Регіментаря Королегвардії. Власноруч убив Маелиса Мерзенного, останнього з Чорножарів-зазіхачів на престол, на герці у Війні Дев’ятишагових Королів. Ним були переможені Лормель Довгоспис і Кедрік Шторм, Байстрюк Спиж-Брами. На 23-му році життя введений до Королегвардії паном Регіментарем Герольдом Вишестражем. Захистив проїзд супроти усіх поборників на турнірі при Срібномості. Переміг у бугурті при Дівоставі. Безпечно вивів короля Аериса II з міста під час подій Сутіндольського Свавілля, незважаючи на поранення стрілою в груди. Помстився за смерть свого присяжного братчика, пана Гвейна Довжика. Врятував пані Джейну Лебедин та її септу від рук Братства Королівської Пущі, перемігши Симона Тойна та Усміхненого Лицаря, з яких першого убив. На турнірі у Старограді переміг і викрив таємничого лицаря Чорнощита, під личиною якого ховався Байстрюк з Висот. Єдиний переможець на турнірі князя Стефона при Штормоламі, де подолав і збив з коней князя Роберта Баратеона, великого князя Оберина Мартела, князя Лейтона Вишестража, князя Джона Конінгтона, князя Язона Малістера та принца Раегара Таргарієна. Поранений стрілою, списом та мечем у битві на Тризубі, де бився біч-обіч зі своїми присяжними братчиками та Раегаром, принцом Дракон-Каменя. Прощений королем Робертом I Баратеоном, його ж волею поставлений Регіментарем Королегвардії. Служив у почесній варті, що привезла панну Серсею з дому Ланістер до Король-Берега на весілля з королем Робертом. Очолював приступ острова Старий Вик під час повстання Балона Грейджоя. Переможець турніру в Король-Березі на 57-му році життя. Звільнений від служби королем Джофрі I Баратеоном на 61-му році життя з огляду на похилий вік.»

Перші записи у розповіді про овіяне казками життя та службу пана Барістана були зроблені великою сильною рукою пана Герольда Вишестража. Дрібніші та зграбніші літери Селмі починалися зі звіту про його поранення на Тризубі.