Розділ «Борва мечів»

— Ми підемо з вами.

— Усі ви? — Сем, схоже, здивувався.

Мейра скуйовдила Бранове волосся.

— Авжеж усі! Адже він — наш принц.

Літо оббіг колодязь, принюхався, застиг на верхній сходинці та озирнувся на Брана. «Він хоче піти.»

— А чи буде Йолі тут безпечно, доки я не повернуся? — запитав Сем.

— А чого ж не буде, — відповіла Мейра. — Ласкаво просимо до нашого вогню.

Йоджен додав:

— Замок порожній, тут нікого немає.

Йоля роззирнулася.

— Крастер розповідав нам казки про замки, та я не гадала, що вони такі величезні.

«Це ще тільки кухня.» Бранові стало цікаво, що б вона сказала, якби побачила Зимосіч.

За кілька хвилин вони зібрали бебехи і закинули Брана у плетений кошик на Ходоровій спині. Коли всі були готові рушати, Йоля сиділа коло вогню і годувала дитину.

— Повертайся по мене, — сказала вона Семові.

— Повернуся, щойно зможу, — пообіцяв він, — і ми підемо туди, де тепло.

Почувши його слова, Бран спитав себе, що ж таке коїть він сам. «Чи прийду я знову бодай колись туди, де тепло?»

— Я піду першим. Я знаю дорогу.

Сем завагався нагорі колодязя.

— Тут стільки сходинок, — поскаржився він, рушаючи вниз.

За ним рушив Йоджен, потім Літо, а тоді Бран на спині Ходора. Мейра охороняла усіх ззаду зі списом та сіткою в руках.