Розділ «Борва мечів»

Поки Тиріон валявся здурманений трунками, у хворій маячні, його власна рідня повисмикувала один за одним усі його пазурі.

— Хочу, щоб ти пішов до моєї сестри. Її дорогенький синочок пережив битву неушкодженим. Серсея більше не має потреби у заручниці. Вона присягнулася звільнити Алаяйю, щойно…

— Вже звільнила — вісім чи дев’ять днів тому. Дала батогів і вигнала геть.

Тиріон підсунувся вище, не зважаючи на раптовий простріл болю крізь плече.

— Батогів?!

— Її прив’язали до стовпа у дворі й відшмагали батогами, а потім випхали крізь браму голу та скривавлену.

«А вона ж навчалася читати» — майнула в Тиріона недоладна думка. Шрам на обличчі аж надувся, і якусь мить йому здавалося, що голова зараз лусне від люті. Так, Алаяйя була повія, проте він рідко стрічав милішу, хоробрішу й невиннішу дівчину. Тиріон її навіть не торкався — за її спиною він ховав свої походеньки до Шаї. А потім забувся у своєму недбальстві, чого їй може коштувати така служба.

— Я обіцяв сестрі, що Томена спіткає те саме, що Алаяйю, — згадав він уголос. Його нудило трохи не до блювоти. — Хіба я можу бити батогами восьмирічного хлопчика?

«Але ж інакше Серсея переможе.»

— Томена в тебе однак уже немає, — буркнув Брон. — Щойно королева дізналася про смерть Залізної Клішні, як надіслала по малого своїх Кіптюгів. Нікому в Росбі не стало духу їм заперечити.

Ще один удар, але водночас і полегшення. Тиріон мав прихильність до Томена і визнав про себе, що так буде навіть на краще. Але Бронові нагадав, не приховуючи роздратування у голосі:

— Хіба Кіптюги не мали бути нашими?

— Вони й були наші, поки я давав їм два твої гроші на кожен гріш королеви. Але королева нівроку підвищила платню. Ознея та Озфрида після битви зробили лицарями, як і мене. Самі лише боги знають, за віщо — у бою їх ніхто не бачив.

«Мої найманці мене зрадили, друзів б’ють і ганьблять, а я лежу тут і гнию» — подумав Тиріон. — «Чомусь я думав, що переміг у цій клятій битві. То ось він який — смак перемоги?»

— Чи правда, що Станісову силу зім’яв привид Ренлі?

Брон слабенько усміхнувся.

— З коливоротних башт ми бачили самі лише прапори у грязюці та вояків, що кидали списи й тікали. Та в шинках і бурдеях кількасот людей розкажуть тобі, як на їхніх очах князь Ренлі вбив того чи іншого. Трохи не все військо Станіса від початку було Ренліним, і забачивши його у блискучих зелених залізяках, вони хутко перебігли назад.

Після усіх ретельних приготувань, після кривавої вилазки та мосту з кораблів, після навпіл розпанаханого обличчя Тиріона затьмарив привид мерця. «Якщо Ренлі справді мертвий. Це ще треба з’ясувати.»

— Як утік сам Станіс?

— Його лисенійці тримали галери у затоці, за твоїм ланцюгом. Коли битва звернула на лихо, вони пристали до берега і узяли стількох, скількох змогли. Наприкінці там різалися на смерть, аби потрапити на ті галери.