Розділ «Частина перша»

— Звір прокинеться, — відповів його товариш. — Краще втекти на той бік скелі...

Син Тура вагався. Сила, що кликала його до бою, підіймалась з глибини його роду. Ні Фаум, ні Нао не стерпіли б того, щоб такий малий звір чатував на них, як на здобич.

— Нао вбив тигрицю і сірого ведмедя! — похмуро озвався уламр.

— Тигриця й сірий ведмідь втекли б від носорога!

Ця відповідь заспокоїла воїна. Він приладнав на собі спис, списометалку, дротики і взяв у руку дрюк. Востаннє позирнувши на червоного звіра, товариші перелізли через стіну і спустились з скелі. Вони були похмурі, бо мало спали, і згадували залишену орду по тім боці гір.

Народжувався день. Небо на сході посвітлішало, на березі річки стихали голоси хижаків, листя й трава, здавалось, закам’яніли...

Раптом тишу розітнув рев. Обернувшись, Аун і Зур побачив махайродуса. Якийсь випадок чи просто втеча людей розбудили його. Інстинкт повів звіра слідом за цими тваринами, що викликали у нього здивування.

— Аун мусив розпочати бій з червоним звіром, поки він спав! — сказав уламр, виймаючи спис.

Гостре каяття здавило йому груди. Зур похилив голову. Він розумів, що його зайва обережність призвела до нещастя, і тому дивився на Ауна з тугою на серці. Але Аун не пам’ятав зла, Зур був ніби частиною його самого. Груди воїна сповнились войовничим запалом. Юнаки стали пліч-о-пліч, єднаючи свої сили, і Аук вигукнув бойовий клич:

— Син Тура і Зур проколють червоного звіра і потрощать йому кістки!

Махайродус не квапився. Коли вертикальні звірі спинились, він теж зупинився. Хижак дивився, як вони взялись за списометалки з дротиками, якось дивно подовжуючи цим свої руки. Махайродуса дивували також їх виразні голоси. І він пішов трохи оддалік, майже не наближаючись до мисливців.

— Червоний звір боїться людей! — пихато вигукнув Аун, розмахуючи над головою списом і дрюком.

Йому відповів протяглий рев, махайродус зробив два велетенські стрибки. Та перш ніж він стрибнув ще раз, списометалки Ауна й Зура вже метнули свою зброю. Дротики застрягли в тілі хижака, і він оскаженіло кинувся на людей. Син Тура ударив списом між ребер, Зурова зброя обдерла міцний череп... А звір уже був біля них.

Одразу збив він Зура на землю і вп’явся йому іклами в груди. Аун схопив дрючок. Дубова палиця зустріла порожнечу: махайродус відскочив... Уламр і звір стояли тепер віч-на-віч. Воїн ухилився від першого нападу, а другий зустрів дрюком, влучивши хижакові в плече. З блискавичною швидкістю звір перекинув його, але з розгону сам полетів сторчака. Уламр звівся на коліно, та махайродус плигнув ще раз. І в той час як Зур, слабнучи, кинув свою сокиру, Аун обома руками вдарив звіра дрюком. Зброя влучила по кошлатій голові. Хижак закрутився, немов сліпий. Другий удар звір дістав по карку. Потім Аун поламав ребра і лапи, потрощив щелепи. Та ще довго смикались в корчах м’язи та билось серце хижака, доки два удари дротиком не прискорили кінець. Зур хрипко і кволо видихнув:

— Аун вбив червоного звіра!.. Аун дужчий за Фаума... Аун так само дужий, як і Нао, що завоював вогонь у людожерів!

Слова товариша схвилювали уламра: гордість роздула ніздрі; прикрий сум, що обважнював груди, коли він тікав у темряву ночі, без сліду розвіявся. Вся його істота бурхливо раділа пригоді, і він відчув палку любов до цієї незнайомої землі.

— Син Тура стане ватажком серед людей! — зовсім тихо промовив Зур.

Потім він застогнав, обличчя пополотніло, і поранений знепритомнів. Побачивши, що кров струмує з грудей Зура, Аун стривожився так, ніби це текла його власна кров, а нерухоме обличчя смертельно налякало його. Важка скорбота і ніжність сплили у грудях. Прожиті разом з товаришем часи повстали перед ним хаотичними картинами. Він знову бачив гаї, пустелі, чагарники, болота й річки, де вони єднали свої сили, де кожен був для другого живою зброєю...

Тимчасом Аун зібрав відомі йому трави та листя, стовк їх на камені і приклав до ран товариша. Зур розплющив очі. Спочатку він здивувався, що лежить тут, пошукав очима вогонь, потім усе пригадав і сказав знову:

— Аун стане ватажком серед людей!