Розділ «Передмова»

Замість примітивних ручних рубил появилися досконаліші мисливські знаряддя праці — перш за все дерев’яні списи з кам’яними наконечниками та кам’яні ножі для обробки шкури вбитих тварин — мамута, шерстистого носорога, печерного ведмедя, дикого коня та інших.

Полювання на таких великих тварин, як мамути і носороги, було колективною справою первісних груп людей, а саме полювання здебільшого мало облавний характер. Люди часто заганяли таких тварин в болотисті місця, де тварини загрузали і ставали більш легкою здобиччю. Або ж гнали їх до стрімких берегів річок та ярів, звідки велетенські тварини падали і розбивалися від власної ваги.

В картині «Полювання на мамута», що знаходиться в московському Історичному музеї, видатний російський художник В. Васнецов яскраво змалював це страшне і небезпечне полювання. Не завжди людина виходила переможцем в цих битвах із могутніми і варанами.

Холодний клімат примушував людей все частіше і частіше користуватися вогнем від запалених блискавкою дерев, а в кінці раннього періоду кам’яного віку (100—40 тис. років тому) людина винайшла спосіб штучного його добування. Вогонь допомагав людям зігріватися від холоду, готувати м’ясну їжу, захищатися від хижих звірів. Цій темі Ж. Роні присвятив твір «Боротьба за вогонь», герої якого живуть і борються на сторінках романа «На нові землі».

Відкриття способу добування вогню було одним з найважливіших технічних і загальнокультурних досягнень в усій історії людства. Це була перша велика перемога людини над однією з наймогутніших сил природи. Щоб захиститися від холоду й негоди, первісні люди наприкінці раннього кам’яного віку широко використовували природні печери і навіси в гірських місцевостях, будували примітивні захисні споруди, де підтримували тепло за допомогою спеціальних вогнищ. В цей же період вперше з’являється і одяг, який виготовляли із шкур убитих тварин.

В кінці раннього періоду палеоліту жила так звана неандертальська людина, безпосередній попередник і предок сучасної людини. В романі «На нові землі» найбільше нагадують неандертальську людину кзами та Люди Вогню, хоч автор змальовує їх дещо примітивно. Вони у нього «нагадують ведмедя й кабана», «вкриті кучерявою шерстю» і т. п. Насправді цього не було в дійсності, автор просто користується художнім домислом.

Незважаючи на несприятливі природні умови, люди розселилися на значно більших територіях земної кулі, ніж це було в попередні періоди Ж. Роні показав в романі, як плем’я уламрів поступово заселяло нові землі Долаючи безліч перешкод і небезпек, первісні люди просувалися далеко на південь, відкриваючи нові території, багаті на здобич. Таким відважним мандрівником був Аун, син Нао, що знайшов для своєї орди за пасмом скелястих гір неосяжні землі для полювання. Але письменник невірно показав напрямок такого розселення. Після зледеніння люди почали пересуватися з більш теплих областей в більш холодні, а не навпаки, як це має місце в романі.

Первісні люди в епоху раннього палеоліту на всій території їх розселення жили групами, колективами, для полювання і взаємного захисту від хижих тварин та ворожих орд. В залежності від умов місцевості, від можливості добування їжі та від сезону такі групи могли бути то більшими, то меншими за кількістю членів, могли легко розпадатися або об’єднуватися, змінюючи свій склад. Проте вони ніколи не були великими, ніколи не перевищували кількох десятків членів Більша кількість людей не могла б прохарчуватися на одному місці. Кожна така група людей існувала відокремлено і незалежно від інших, нерідко вступаючи в боротьбу між собою за добування засобів для існування. Ж. Роні яскраво змалював картини боротьби не на життя, а на смерть між ордами лемурів та Людей Вогню, які ворогували між собою протягом століть. Жорстокою і безпощадною була ця боротьба, що приводила інколи до майже повного винищення орд.

Кожна така відокремлена група первісних людей становила самостійну, найбільш примітивну суспільну організацію в історії людства — первісну дородову общину, або «первісне стадо», як називав її В. І. Ленін. Вона може бути названа також «ордою», як це робить і автор романа.

Первісне людське стадо раннього палеоліту за своїм характером було ще близьким до стада тварин, наприклад, людиноподібних мавп, але в той же час воно докорінно відрізнялось від них, бо люди вже спеціально виготовляли і застосовували знаряддя праці та користувалися звуковою мовою.

Ще більш високим рівнем загального розвитку первісних людей відзначалася наступна історична епоха — пізній кам’яний вік (40—15 тисяч років до наших днів). Саме з цією епохою пов’язане життя тих груп людей, які Ж Роні називає в своєму романі ордами уламрів, ва (Люди-без-плечей) та Жінок-Вовчиць. Представниками двох перших орд є герої твору — мандрівники на «нові землі» Аун і Зур. Вони належали до сучасного типу людини, що зветься кроманьйонською (від назви печери Кро-Маньйон, де було знайдено рештки її кісток). Пізній палеоліт був епохою дальшого розвитку техніки обробки каменю і удосконалення знарядь праці, епохою широкого застосування нових матеріалів — кістки та рогу тварин Завдяки володінню вогнем і розвитку мисливського господарства, вмінню будувати зимові житла первісні люди в епоху пізнього палеоліту розселилися по всіх материках земної кулі, в тому числі і в районах з холодним кліматом. Саме такими землями є зображені в романі райони розселення уламрів, ва та інших «орд», які широко користувалися вогнем, добуваючи його в разі потреби.

Основним господарським заняттям людей пізнього палеоліту було полювання на мамутів, північних оленів, мускусних вівцебиків, зубрів тощо, яке здійснювалося з допомогою важких списів, списометалок і дротиків з кістяним і роговим вістрям.

В районах теплого клімату не було названих вище тварин, пристосованих до життя в більш суворих умовах. Автор романа помиляється, коли називає на «нових землях» разом з типовими тваринами тропічних та субтропічних районів (махайродус, південні слони, гіпопотами, носороги, мавпи, печерні леви) таких тварин помірної та холодної кліматичних зон, як мамути, олені та лосі. Ми не кажемо вже про те, що в дійсності деякі з них ніколи не існували в один і той же час, навіть в різних кліматичних зонах.

Слід також відзначити, що Ж. Роні неправильно вживає слово «раси», визначаючи різні групи первісних людей. Адже їхній різний рівень розвитку пояснювався тим, що ці люди належали до різних фізичних типів людини (пітекантропа-неандертальця-кроманьйонця), які послідовно змінювали один одного протягом десятків і сотень тисячоліть. Письменник помилково об’єднав людей різних фізичних типів, ніби вони жили одночасно, чого в дійсності ніде і ніколи не було. Так, наприклад, кроманьйонці Аун та Зур зустрічають лемурів, близьких до пітекантропа; борються проти Людей Вогню, що за описом нагадують неандертальську людину.

В пізньому кам’яному віці на зміну окремим розрізненим групам людей раннього палеоліту з’являються нові групи, члени яких тісно зв’язані поміж собою спільним існуванням, спільною працею та кровною спорідненістю. Це були так звані родові общини, або роди. Кровна спорідненість велась тоді по материнській лінії, саме тому цей етап родового ладу носить назву матріархату (материнського родового ладу). Пояснювалось це тим, що жінка в ті часи займала провідне становище. Вона збирала і готувала їжу, доглядала за житлом, підтримувала вогнище, створювала і зберігала запаси їжі, виготовляла одяг. При матріархаті діти залишалися в родових колективах матерів і вважалися дітьми не своїх батьків (батьки належали до іншого роду, хоч і жили разом з матерями і дітьми), а братів матері. Це в цілому правильно висвітлено в романі «На нові землі» в тих місцях, де йдеться про орди уламрів та Жінок-Вовчиць. Так, наприклад, Аун, син Нао, належав братові своєї матері.

При цьому слід відзначити, що термін «орда» для кроманьйонців уламрів, ва та Жінок-Вовчиць не може бути визнаним цілком правильним з наукового погляду. Це вже були справжні родові колективи і правильно буде їх називати «родами». Такі родові колективи займали певні території, за які нерідко точилася жорстока боротьба, що приводила до цілковитого винищення окремих родів. З романа читач дізнається, що рід ва (Люди-без-плечей) був знищений родом рудих карликів, а рід уламрів вів тривалу і вперту боротьбу з родом кзамів.

В пізньопалеолітичну епоху виникають перші релігійні уявлення і вірування, бо людина була безсила в боротьбі з невідомими і страшними для неї силами навколишньої природи.

Низький рівень техніки і культурного розвитку в первісну епоху породжував у людей наївні, неправильні уявлення про природу. Не знаючи її законів, люди були безсилі перед явищами природи, боялись їх, залежали від них і тому схилялися перед ними, обожнюючи, наче якусь надприродну силу. «...Безсилля дикуна в боротьбі з природою породжує віру в богів, чортів, у чудеса і т. п.»[3], — писав з цього приводу В. І. Ленін.

Герої романа «На нові землі» теж виявляють риси наївного, анімістичного розуміння природи. Наприклад, Зур так каже про наближення грози: «Грім буде гніватися на ліс». Зур щиро вірить, що червона ранкова зоря — то вогнища, які розпалюють на небі інші орди.

Найдавнішими формами релігійних уявлень і вірувань були тотемізм, магія і анімізм.