Розділ «Частина третя У пошуках Каїна»

— Чого це ти питаєш? Ви що, посперечалися, що в нього три імені? — здивувалася Ліна. — Два не досить?

Йоганнес кивнув.

— Треба купити їй морозиво, — відповів він. — А інших в нього справді нема? Я маю на увазі, що може бути ще одне ім’я, про яке ти не знаєш. І воно йому, наприклад, не подобається, бо негарне. Але в паспорті записане.

— Ти несповна розуму! — відказала Ліна. Вона розчепірила пальці й почала на них дмухати. — Так нічого, правда? Зелений? А золотим я ще намалюю візерунок.

— Але ж може таке бути! — напосідав Йоганнес. — Ліно, ти б не зазирнула в його паспорт? Потайки? Бо якщо він досі приховує від тебе одне зі своїх імен, то, певно, не назве його, коли його запитати.

— Ти справді найдивніший тип, якого я знаю! — сказала Ліна і покрутила пальцем біля скроні. — Реально! Тепер він має якесь негарне ім’я! Сам ти негарний!

— Ліно, я серйозно! — сказав Йоганнес. — Глянь, будь ласка, бо якщо є три імені, то виграв я! Тоді Брітта купує мені морозиво, розумієш? Тому, якщо, можливо…

— Сам його питай, — не згодилася Ліна. — Не буду я шпигувати за Томасом тільки тому, що у вас з Бріттою якісь дурнуваті заклади!

До них підійшла Сенем із сусідньої парти.

— Кльово! — сказала вона. — Зелений!

Йоганнес був розчарований. Отже, йому самому доведеться усе з’ясовувати.

35

Як же чудово бути невидимим! По-справжньому Нісс відчув це тільки наступного дня. Він сидів навпочіпки на кінці понтона, на сонечку, й спостерігав за тим, що відбувалося угорі, на пішохідному містку, що вів до Шпайхерштадту, і на човнах. Якихось двоє чоловіків бесідували неподалік від «Корделії-2» — на відстані лише трьох човнів. Нісс підкрався і став біля них, щоб підслухати, а вони, звісно, його не помітили й продовжували розмову, ніби його там немає. Щоправда, говорили вони тільки про дефекти моторного човна і про те, що дружина одного з них віднедавна хворіє на радикуліт. На якусь мить Нісс засумнівався, чи все це бува не маскування, але потім знову повернувся на свій спостережний пункт біля «Корделії» і став обличчям до сонця.

Час до часу він витягав з-під ременя чорний апарат і намагався згадати, що треба робити, аби поговорити з Йоганнесом. Апарат був важкий і незручний, Нісс боявся, що він сповзе і випаде з-під пояса. Вдома він міг би запхати його до свого заплічника або в якусь торбу, але в Йоганнесовій квартирі всі торби, які вони знайшли, були для нього завеликі й заважкі. Ремінь — ось найнадійніше місце для апарата, якщо хочеш мати вільні руки.

Нісс позіхнув. Він не виспався, а нагріте сонцем дерево за спиною наганяло на нього сон. Він саме думав, як би то йому не заснути, коли з «Корделії-2» почулося якесь страшенне деренчання, яке швидко затихло, наче втяте. А тоді на борту щось зашуміло.

За давньою звичкою Нісс причаївся. Зараз Каїн зійде з судна! Нісс відчув, що серце його закалатало швидше. Він мусив знову і знову нагадувати собі, що він у безпеці. Він невидимий, невидимий, невидимий, і Каїн не може його помітити.

Двері каюти відчинилися, і на палубу вийшов якийсь чоловік. З плеча у нього звисав рушник. Чоловік примружився й голосно позіхнув.

Нісс притиснувся до стіни яхт-клубу. «Він мене не бачить, — думав він. — Він мене не бачить! Але чи бачив я саме його? Чи це той самий чоловік, який був уночі на складі килимів? Мені треба почути його голос, щоб зрозуміти, але з ким він може заговорити тут на пристані, де більше нікого нема».

Чоловік знову зник у каюті, а тоді Нісс почув гучний тріск. Він вдихнув повітря. Він вже досить довго перебував у людському світі, щоби здогадатися, що означає тріск у возі без коня і в кораблі без вітрила.

Каїн ще раз вийшов із каюти і стрибнув на пристань. Кількома вправними рухами він розв’язав канат, заскочив назад і пішов під палубу. Тріск став іще гучнішим.