Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Ева простягнула свій глек якомусь солдатові і обернулася, щоб підняти шолом Гергея. Та тільки-но вона схилилась, як раптом в очах їй запекло від диму палаючої смоли. Вона випросталась, протерла очі, але Гергея вже не побачила.

Озирнулась праворуч, подивилася ліворуч — усі солдати раптово поприсідали навпочіпки.

Внизу, неподалік від муру, пролунав залп. Куля вдарила в шолом Еви, і шолом тріснув.

Ева похитнулась і не зразу отямилась.

Внизу гриміла пекельна музика, долинало бухкання сотень барабанів, завивали сурми.

Під муром якийсь довготелесий ясаул пронизливо кричав:

— Я аюха! Я аюха! Сюди! Сюди!

Внизу стояли змішані війська. Замість яничарів пригнали асабів у шкіряних шапках і акинджі в червоних ковпаках.

Оточений десятьма дебелими яничарами, з вигуками «Ілері! Ілері!» на мур кинувся дервіш з прапором у руці. Він був у білій волосяниці. Голову замість ковпака з верблюжої вовни прикривав шолом.

Угорці ніколи не стріляли в дервішів, та оскільки цей дервіш був у шоломі і з шаблею в руці, в нього вистрелили. Ева теж звернула на нього увагу.

Вітер на мить розвіяв дим, і в руці дервіша заколивався бунчук з трьома хвостами. Коли дервіш обернувся обличчям до фортеці, Ева побачила, що одне око в нього перев'язане.

— Юмурджак! — вигукнула вона з люттю тигриці і жовтою блискавицею метнула з висоти булаву.

Булава перелетіла через голову дервіша і влучила в груди якогось яничара. Почувши крик, дервіш подивився вгору. Але тієї ж миті з вежі вистрілили з гармати, і хмара диму й полум'я заховала від очей Еви дервіша і його супутників. А коли дим розвіявся, дервіша там уже не було й близько, але на стіни дерлись інші солдати.

Вони піднімались тепер не лише по драбинах. Якийсь яничар у білому ковпаку поліз без драбини — просто по зруйнованій стіні фортеці. Руками він знаходив за що вчепитися, та й ногами намацував щілину, куди ставив ступню. А по колодах взагалі легко було видиратись.

За першим яничаром поліз другий, третій... І нарешті мур обліпили десять... двадцять... сотня заповзятливих людей — отак сонячний бік будови обліплюють навесні жуки-сонечка. Відсапуючись, турки видиралися, лізли по мурах зовнішніх укріплень. Очі їхні виблискували. Деякі тягли за собою мотузяну драбину, чіпляючи її за каміння, і турки, які стояли внизу, негайно починали лізти по ній угору.

Гергей швидко спустився з вежі й кинувся до пролому. Шолома на голові в нього не було, обличчя чорне від пороху, в руках він тримав списа.

— Шукане! — гукнув він старому, який бився закривавленим списом.— Смола ще є в льоху?

Гергей захрипнув і тому кричав на вухо старому.

— Нема! — відповів Шукан.— Там є бочка деревної смоли.

— Накажи негайно прикотити її до гармати Перені.