Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Це було єдине, чого люди не розуміли.

— А чого його берегти? — буркотіли селяни.— Порох для того і роблять, щоб стріляти!

Не було у фортеці жодного чоловіка, в якого б не свербіли руки,— кожному хотілося вистрілити. Все було ясно: турок під носом і треба перестріляти всіх цих негідників чи бодай віднадити їх від фортеці!

Та Іштвана Добо не сміли не послухати. Чим відчайдушнішим ставав штурм, тим більше капітан прибирав усе до своїх рук.

Турки зайняли і Королівський стілець — Кірайсеке. Довкіл фортеці повсюдно виднілися бунчуки, шатра і різні загони, що снували між ними.

Гриміла турецька військова музика, і звуки дудок, сурм і мідних чинч вторували незмовкному гарматному грому.

Де гармати не пробивали мурів, туди хумбарджі закидали гранати, а лучники-яничари — вогняні стріли.

Ядра сипалися градом, вогняні стріли — дощем. Вибухи гранат і стріли доводили людей до нестями більше, аніж ядра.

Але досвідчені лейтенанти і тут прийшли на допомогу.

Коли у фортецю впали перші гранати і, шиплячи, застрибали, забрязкотіли іскрами, вивергаючи полум'я, Добо вихопив мокру шкуру і кинувся з нею на гранату.

Приголомшені люди побачили, що капітан лишився неушкодженим, а граната побрикалася трохи та й згасла під мокрою шкурою.

Далі гранати знешкоджували самі солдати. Корпуси цих гранат були виготовлені з глини й скла.

— Дарма! Ми почастуємо турків гранатами кращими! — вигукнув Гергей.

І звелів принести свої гранати, з якими морочився вже тиждень.

Поклавши руку Гергеєві на плече, Добо сказав:

— Трохи почекай!

З ранку до ночі бухали гармати, смертоносний дощ не припинявся.

П'ятдесятифунтові ядра зарбзенів пробивали у мурах пробоїни завбільшки з ворота. Важкі маленькі ядра пищалей і гаубиць понівечили чудове різьблення на фасаді церкви і проломили задню стіну комендантського палацу. З півночі палаци були захищені довгим прямим муром. Ось по ньому й били гармати найбільше.

— Носіть туди землю,— розпорядився Добо.— Ззовні і зсередини заваліть землею задні кімнати палаців.

Але Мекчеї вже підводив туди обхідним шляхом землю на мажах і візках. З турів і бочок, натоптаних землею, встановлювали захисні загородження на небезпечних проходах і поворотах.