Тремтячими руками він застібнув свій голубий атласний кафтан, який був на ньому й тоді, коли його везли в Туреччину. Свою гарну зимову одежу він уже встиг зносити. Голубий атласний кафтан він навмисне не одягав — беріг його, сподіваючись, що зможе згодом повернутися в ньому додому.
Тільки шаблі біля пояса не було.
— Коли повернешся додому, тоді й начепиш,— підбадьорював його Майлад, проводжаючи друга.
Радісно дивився він, як Балінт і Велі-бей сідають разом у повіз, як закутуються у великі хутряні шуби. Повіз рушив. За ним їхали верхи двоє озброєних охоронців.
«Господи, господи!» — молився Балінт дорогою. Йому здавалося, що минула ціла вічність, поки вони завернули у ворота палацу.
У палац пішли пішки через яничарський двір. Безліч сходів з білого мармуру. Безліч ставних охоронців і слуг. Величезні мармурові колони, м'які килими, позолота. На кожному кроці неперевершені зразки витонченого східного мистецтва. Але Балінт Терек бачив тільки спину слуги в білому кафтані, який терпляче йшов попереду них, та двері, завішені товстою шовковою завісою, і думав, що ці двері ведуть у покої султана.
Балінта Терека ввели в невеличку залу, застелену килимом, на якому лежав пуховик. Біля пуховика стояла велика мідна посудина, схожа на купіль для хрещення у будайському храмі. Тільки посудина ця стояла не на пілоні, а на мармуровому кубі, і в ній була не вода, а розжарені вуглини.
Балінт Терек уже знав, що це мангал — переносна турецька піч.
У кімнаті не виявилося нікого, крім трьох вартових-сарацинів. Вони стояли, наче статуї, стискаючі в руці великі срібні алебарди. Велі-бей з трепетом зупинився біля дверей.
Балінт глянув у вікно. Він побачив зеленуваті морські хвилі, а на другому березі затоки — Скутарі. Так само він дивився б на Пешт з вікон свого будайського палацу...
Стояв він недовго, хвилин п'ять. Нарешті сарацин відхилив завісу з дверей, і за мить з'явився султан.
Почту не було ні попереду, ні позаду султана. Разом з ним зайшов тільки худенький юнак-сарацин років п'ятнадцяти і зупинився біля охоронця.
Бей миттю впав ниць на килим. Балінт клацнув підборами і схилив голову. Коли він підвів її, султан уже стояв біля мангала і грів над ним свої худі руки. На ньому був обшитий хутром горностая кафтан горіхового кольору, такий довгий, що з-під нього виглядали тільки червоні капці. На голові — легенька біла чалма. Щоки виголені. Тоненькі сиві вуса звисали нижче підборіддя.
Якусь мить вони стояли мовчки. Потім султан зиркнув на бея:
— Ти вільний!
Бей підвівся, схилився в поклоні й позадкував до дверей. Біля порога ще раз вклонився і зник, наче тінь.
— Давненько я не бачив тебе,— спокійним голосом мовив султан.— Ти зовсім не змінився, тільки посивів.
Балінт подумав: «Та й ти, Сулеймане, не помолодшав!» Відтоді як Балінт не бачив його, султан весь висох і довкола великих баранячих очей з'явилися густі зморшки. Здавалося, що й ніс у нього видовжився. Щоки були бридко нарум'янені.
Балінт промовчав, тільки чекав, чекав із завмерлим серцем, що тепер буде.
Султан схрестив руки на грудях і сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя Лев-в'язень“ на сторінці 61. Приємного читання.