Розділ «ТЕХАНУ»

— Я?!

— Ти ж була його останньою ученицею.

Вона підійшла ближче і сіла на триногий дзиґлик навпроти Геда.

— Я трохи вчилася рунічного письма, але вже майже забула оту науку. Оґіон також навчав мене Істинної Мови, якою розмовляють дракони. Але наразі я пам'ятаю лише деякі слова. Я не успадкувала його хисту, не стала чаклункою. Ти ж знаєш, я просто вийшла заміж. А хіба Оґіон залишив би свої премудрі книги якійсь селянці?

Трохи помовчавши, Гед сказав безбарвним голосом:

— Кому ж він їх у такому разі залишив?

— Тобі, ясна річ!

Яструб не відповів.

— Ти був його справжнім учнем, його гордістю і другом. Він ніколи цього не казав, але ці книги, безперечно, повинні належати тобі.

— І що ж мені з ними робити?

Вона пильно поглянула на нього крізь марево сутінків. Гіркота, тривога, незрозуміла лють, що лунали в голосі Геда, роздратували її.

— Ти, Архімаг, питаєш про це у мене? Годі, Геде, не роби з мене дурепу!

Зненацька він зірвався на ноги. Голос його тремтів, як напнута струна.

— Але невже... невже ти не бачиш... що все це в минулому... все!

Тенар не зводила з нього очей, намагаючись розгледіти в пітьмі його обличчя.

— Я більше не маю магічної сили!. Я віддав її... витратив... усе, що мав. Щоб закрити... Так що про магію мені тепер можна забути.

Тенар хотіла йому заперечити, але не змогла.

— Це як вилити кухоль води, — сказав Гед. — Вихлюпнути в пісок. Або на суху землю. Але я мусив це зробити. Зрештою, що таке один-єдиний кухоль води в безмежній пустелі? Хіба сама пустеля зникла?.. Послухай! Так колись кликав мене якийсь голос звідти, з-за Стіни, із Потойбіччя: йди сюди, слухай, слухай! І я пішов у ту мертву пустелю — іще зовсім юним. І я зустрів там Її, сам став Нею, побрався з власною Смертю. Але це вона дала мені життя. Воду, життєдайну воду. Я став джерелом живої води, струмком, стрімким потоком... Але там усі джерела пересихають. І все, що в мене зрештою залишилось, — це один-єдиний кухоль води, і я конче мусив вилити її в пісок, на дно Сухої ріки, на вкриті чорною імлою скелі. Пустеля прийняла мою жертву, всотавши живу воду до останньої краплі. І тепер я спустошений. Справу зроблено...

Тенар досить багато знала і від Оґіона, і від самого Геда, аби зрозуміти, про яку пустелю йдеться, і хоча комусь його слова могли здатися низкою туманних і плутаних образів, що приховують суть, але їй було зрозуміло, що це саме та істина, яку він пізнав у Потойбіччі. Проте вона також відчувала, що їй не можна мовчати; потрібно перечити йому, спростовувати все, що б він не сказав, навіть якщо його слова — щира правда.

— Ти ще просто не встиг отямитися, — сказала Тенар. — Повернення від смерті до життя — тривала подорож. І важка, навіть якщо назад летіти верхи на драконі. Щоб повернутись остаточно, потрібен час. Час, мир і спокій. Рани твої тяжкі, але вони загояться!