Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

І хлопці почали згадувати, як покидали цей світ великі маги: Моред наклав головою у бою, Нереґер загинув від руки Сірого Мага, Ерет-Акбе помер від ран, отриманих у двобої з драконом, а Ґеншер, передостанній Архімаг, заслаб і помер у своєму ліжку, як звичайна людина. Той, хто мав заздрісне серце, слухав ці оповідки з охотою, натомість решта учнів лише скрушно хитали головами.

Майстер-Формотворець увесь час залишався у Примарному саду і нікого туди не пускав.

А от Майстер-Воротар, хоч учні бачили його вельми рідко, зовсім не змінився. В його очах не було смутку. Він, як завжди, усміхався і продовжував пильнувати двері Обителі Мудреців, чекаючи на повернення свого повелителя.

ДРАКОНОВІ ПАСОВИЩА

Архімаг Обителі Мудреців і хранитель острова Мудрих прокинувся у своєму човнику посеред моря на окраїні Західних широт. Був холодний ясний ранок. Чаклун смачно потягнувся, розминаючи оніміле тіло, широко позіхнув, а тоді, показуючи на північ, гукнув до свого заспаного товариша:

— Он вони! Два острови, бачиш? Ми дісталися до Драконових Пасовищ! Це південна околиця Архіпелагу!

— Мій пане, зір у тебе й справді гострий, як у яструба, — зауважив Арен, марно вдивляючись у затуманену далечінь.

— Авжеж! У мене й прізвисько відповідне... — посміхнувся Яструб. Він і досі мав чудовий настрій — принаймні, здавалося, що наразі жодні клопоти його зовсім не обходять. — Невже ти геть нічого не бачиш?

— Я бачу чайок, — тупо промовив Арен, протираючи очі та блукаючи поглядом вздовж блакитної лінії обрію.

Маг засміявся.

— Ну, знаєш, навіть яструб не годен уздріти чайок за двадцять миль звідси!

Згодом, коли сонце зіп'ялося вище над затуманеним обрієм, крихітні цяточки в небі, які спочатку здалися Аренові чайками, почали якось дивно виблискувати, наче легкі бризки над морською хвилею або порошинки у потоці сонячного проміння. І лише тепер юнак нарешті збагнув, що то дракони.

"Світозор" підходив дедалі ближче до берега, було вже виразно видно, як дракони ширяють у висхідних потоках ранішнього бризу, і сповнене щемливого щастя серце Арена теж наче здіймалося під хмари слідом за цими дивовижними створіннями. Вся велич життя і смерті була в тому польоті. Краса цих бестій поєднувалася із неймовірною силою, свавільною дикістю та незбагненним, тільки їм притаманним мисленням. Дракони були розумними істотами, вони володіли мовою і найдавнішою на землі мудрістю. У їхньому польоті відчувалися тверда воля й осмислена узгодженість дій.

Арен мовчав і думав: "Тепер мені однаково, що буде далі, адже я вже бачив, як у ранковому небі ширяють дракони!"

Часом витончений рисунок польоту порушувався, і тоді той чи інший крилатий ящір вивергав довгий струмінь полум'я, який, звиваючись, розпанахував повітря, на якусь мить повторюючи вигини і яскравий блиск гнучкого драконового тіла. Побачивши це, Яструб сказав:

— Вони розлючені. Танцюючи на вітрі, дракони виражають свій гнів. — А потому додав: — Ну ось, тепер ми опинилися в самому осиному гнізді.

І справді, щойно дракони помітили крихітне вітрило серед хвиль, вони почали один за одним вихоплюватися з вихору свого танцю, вишикувалися рівною вервечкою і полетіли просто до човна, махаючи велетенським крилами.

Маг поглянув на Арена, котрий міцно тримав стерно, готуючись зустріти сильну зустрічну хвилю. Юнак керував упевнено й рівно, хоч і не зводив очей з величезних крил, які зі свистом розтинали повітря. Вочевидь задоволений, Яструб відвернувся і, ставши під щоглою, звелів чар-вітру вщухнути. А тоді підняв угору свою патерицю і заговорив Мовою Створення.

Зачувши його гучний голос, деякі дракони раптом різко зупинилися і ніби зависли у повітрі, а решта — розвернулися і помчали назад до островів. Утім, незважаючи на грізно наїжачені кігті, крилаті бестії, здається, не мали наміру нападати на мандрівців, А один із них, спустившись до самої води, повільно рушив до "Світозора". Двічі змахнувши крильми, дракон злетів над човном, а його лускате черево мало не зачепило щоглу. Арен бачив зморшкувату, не захищену лускою шкіру під пахвами — єдине вразливе місце на тілі ящера. Юнак мало не задихнувся від диму, що клубами виривався з довгої зубатої пащі, а від жахливого, нестерпного смороду здохлятини, що стелився за драконом, Арена аж знудило.

Дракон, затуляючи небо, пролетів над людьми і повернувся назад, тримаючись на тій самій висоті. Одначе тепер Арен відчув іще й розжарений подих дракона. А тоді пролунав гучний, владний голос Яструба. Дракон знову пролетів над човном. І раптом всі ящери одностайно повернули назад, до островів, вивергаючи клуби диму та полум'я.