Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

— Я гадаю, що він прямує назустріч смерті — його веде туди якась незнана сила. Як і кожного з нас. Ми втрачаємо свою могутність, свої надії, своє щастя. Усі джерела поволі пересихають...

Стривожений Перетворець не зводив очей з Приворотника.

— Тоді навіть не пробуй шукати його, Торіоне, — промовив він нарешті. — Він знав, чого шукає, і притому набагато раніше, ніж це збагнули ми. Для нього цей світ — наче Камінь Шеліета: він зазирає у його глибини і бачить, що відбувається і що має статися... Ми не можемо допомогти йому. Великі Закляття стали надто небезпечними, але найбільше лихо зачаїлося у тих чарах, про які ти щойно згадував. Ми повинні залишатися твердими у своїй вірі, охороняти мури Роуку і пам'ятати Імена.

— Твоя правда, — погодився Приворотник. — Але я мушу піти і поміркувати над цим.

І він залишив майстерню у Південній Вежі, незграбно ступаючи довгими ногами, але високо тримаючи свою шляхетну темноволосу голову.

Наступного ранку Перетворець довго шукав його. Увійшовши до кімнати Приворотника після тривалих марних спроб достукатися, він побачив, що Торіон непорушно лежить горілиць на кам'яній підлозі — здавалося, наче важкий удар у груди відкинув його геть, як ганчір'яну ляльку. Руки його застигли у тому самому жесті, з яким він промовляв Велике Закляття, і були холодними, як лід, а широко розплющені очі дивилися невидющим скляним поглядом. Перетворець, опустившись навколішки, тричі промовив Істинне ім'я друга, але той навіть не поворухнувся. Він іще не помер, у непритомному тілі жевріла іскра життя: глухо билося серце чаклуна, і з кожним кволим подихом важко здіймалися його груди. Перетворець схилився над ним і прошепотів:

— Ох, Торіоне, це ж я змусив тебе зазирнути у надра Каменя Шеліета. Це я в усьому винен!

Потім він швидко вийшов із кімнати і звернувся до Майстрів та учнів, що чекали за дверима:

— Ворог закрався сюди, на наш острів, подолавши всі мури та перепони. Він завдав удару в самісіньке серце нашого світу! — Перетворець був доброю і лагідною людиною, але зараз він виглядав таким похмурим і суворим, що всі аж злякалися. — Подбайте про Майстра-Приворотника, — сказав сивочолий маг. — Хоча навряд чи це можливо: ніхто не зуміє прикликати назад його душу, адже навіть він сам, будучи найкращим знавцем приворотних чарів, зазнав поразки у двобої з невідомим ворогом.

Перетворець рушив до своєї кімнати, і всі розступилися перед ним.

Відтак прийшов Знахар і звелів негайно покласти Приворотника в ліжко і вкрити його теплою ковдрою. Одначе він не збирався поїти недужого цілющим відваром і не співав над ним пісень, які допомагають зцілити хворе тіло і стражденну душу. Один із учнів Знахаря, ще зовсім юний, але дуже здібний до науки, запитав у свого наставника:

— Учителю, невже йому нічим не можна допомогти?

— По цей бік стіни — ні! — відповів Знахар. А потім, згадавши, з ким говорить, пояснив: — Це не хвороба, синку. Але навіть якби це була лихоманка або якась інша неміч, я не знаю, чи наше мистецтво стало б нам тепер у пригоді. Здається, останнім часом моє зілля втрачає свої цілющі властивості, а лікувальні закляття не мають колишньої урочої сили.

— Ти говориш майже так само, як Майстер-Менестрель. Учора він раптом зупинився посеред пісні, яку розучував з нами, і сказав: "Я не розумію значення цих слів". А тоді вийшов геть... Дехто з хлопців засміявся, а от мені чомусь здалося, що підлога тікає в мене з-під ніг.

Знахар поглянув у щире і кмітливе обличчя хлопчини, а тоді глипнув на непритомного Приворотника, що каменем лежав на ліжку.

— Він іще повернеться до нас... — твердо сказав Знахар.

Тієї ж ночі Перетворець покинув острів Роук. Ніхто не знав, як саме він це зробив. Наставник ліг спати у своїй кімнаті, вікна якої виходили в сад. Вранці вікна виявилися відчиненими, а самого мага ніде не було. Зрештою всі вирішили, що він, обернувшись птахом, вітром або туманом — адже для нього це раз плюнути! — у новій подобі подався на пошуки Архімага. Хоча ніде правди діти: знаючи, що під час таких перевтілень чарівник наражається на небезпеку потрапити у полон власного закляття, деякі Майстри переймалися долею Перетворця, проте вважали за краще мовчати про свої побоювання.

Отак острів Роук позбувся аж трьох магів, що входили до Великої Дев'ятки. Минали дні, але від Архімага та Перетворця надалі не було ні чутки, ні звістки, а Приворотник і досі лежав, як небіжчик. Обитель Мудреців поступово поринала у страх і зневіру. Учні перешіптувалися між собою, а дехто вже навіть зібрався покинути Роук, тому що мистецтво, заради якого вони сюди приїхали, тепер занепадало і ледве животіло.

— Хтозна, — припускав один, — можливо, усе це з самого початку було суцільною брехнею — оті теревені про таємні мистецтва, Високу Магію й урочі сили. З-поміж усіх Майстрів тільки Ілюзорник ще на щось здатний. Хоча кожен знає, що його вміння — це лише фокуси, ілюзія. А решта магів тепер просто принишкли: мабуть, зрозуміли, що їх вивели на чисту воду!

— Авжеж! — підхопив інший учень. — Та й що, власне, таке ота магія? Хіба це "уроче мистецтво" на щось, крім фокусів, здатне? Чи воно хоч раз урятувало людину від смерті? Чи, може, хоч життя комусь продовжило? Якби чаклуни справді володіли тією силою, яку їм приписують, то вони, певна річ, жили б вічно!