Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

— Він утопився? — усе ще з недовірою запитав Арен.

Яструб ствердно кивнув.

Арен гріб доти, поки берег не перетворився на тоненьку білу смужку, що бігла попід порослими лісами стрімчаками. Яструб не відходив від румпеля, притиснувши до плеча клапоть тканини. На рану свою він не зважав.

— У нього влучив дротик?

— Він стрибнув.

— Але він же... не вмів плавати і взагалі боявся води!

— Так, страшенно боявся. Він хотів... він хотів доплисти до берега.

— Чому вони напали на нас? Хто вони такі?

— Мабуть, місцеві жителі подумали, що ми їм вороги. Чи не міг би ти... подати мені оце? — Арен побачив, що тканина, котру Яструб притискав до плеча, наскрізь просочилася кров'ю.

Дротик влучив між плечовим суглобом і ключицею і зачепив артерію. Кров била фонтаном. Маг казав, що робити, і Арен розірвав на смужки сорочку і перев'язав рану. Яструб попросив подати спис, і коли Арен поклав дротик йому на коліна, він обхопив рукою довгий і вузький, наче вербовий листок, наконечник із загартованої бронзи і спробував вимовити заклинання.

— Мені замало сил для цього, — мовив Яструб за хвилину, скрушно хитаючи головою. — Трохи пізніше. Арене, ти зможеш вивести човен з бухти?

Юнак, не кажучи ні слова, повернувся до весел і наліг на них з усією силою свого гнучкого тренованого тіла. Невдовзі "Світозор" покинув напівкруглу гавань і вийшов у Відкрите море, принишкле під пополуднім штилем Широт. Безпомічно обвисло вітрило. Крізь легку хмарну завісу немилосердно припікало сонце, а зелені вершини, здавалося, розпливалися і пульсували в цьому мареві. Яструб простягнувся на дні човна і головою сперся на лавку біля румпеля. Він лежав нерухомо, напівприкривши очі й вуста. Аренові боляче було бачити обличчя Яструба, і він став дивитися поверх корми. Пекуче марево дрижало над водою. На небо неначе накинули покривало з дуже тонкого павутиння. Руки юнака тремтіли від утоми, але він гріб не здаючись.

— У який бік ти гребеш? — хрипко запитав Яструб, ледь підвівшись.

Арен обернувся і побачив напівкруглу гавань, котра знову обступила їх своїми зеленими рукавами, білу смужку пляжу попереду та гори, що нависали над ними. Сам того не помітивши, він зробив коло.

— Я більше не годен гребти, — сказав юнак і, забравши весла, приліг на носі човна. Йому все здавалося, що Сеплі, як і раніше сидить у нього за спиною, там, де щогла. Вони чимало днів провели разом, і його смерть була настільки несподіваною і безглуздою, що просто не вкладалася в голові. Арен досі не міг отямитися від утрати.

Човен погойдувався на хвилях, вітрило безсило звисало з поперечини. Приплив, котрий почав заповнювати бухту, розвернув "Світозора" боком проти течії і помалу захоплював його дедалі глибше та глибше, скеровуючи човна до білої смужки далекого берега.

— "Світозоре", — неголосно гукнув маг і додав ще пару слів Істинною Мовою. Човен ледь гойднувся, розвернувся проти течії і заковзав сяючим морем подалі від обіймів бухти.

Та не пройшло й години, як човен поволеньки почав втрачати швидкість, аж поки вітрило знову не обвисло. Арен озирнувся назад і побачив, що маг лежить у тій самій позі, тільки голова його трохи закинулася назад, а очі були заплющені.

Увесь цей час в Аренові зростав невимовний, задушливий страх. Він неначе сповив юнакове тіло міцними путами, сковуючи всі рухи, а мозок затягнув запоною. Аренові не вистачало мужності протистояти йому, і він відчував тільки глухе неприйняття долі, котра чекала на нього.

Він не повинен був підпускати човна так близько до скелястих берегів, де непривітні мешканці нападають на чужоземців. Проте зараз це його аніскільки не турбувало. Ну що міг зробити юнак? Повернути човна назад на Роук? Так, він загубився, заблукав і втратив свій шлях у цих Широтах, яким не було кінця-краю. Багатоденного плавання самотужки до якого-небудь острова, де мешканці приязніше ставляться до чужинців, Арен не переніс би. Він зміг би плисти тільки під проводом мага, але той лежав хворий і безпорадний. Його поранення було таке саме раптове і безглузде, як і смерть Сеплі. Обличчя мага змарніло та пожовкло. Як знати, може він помирає?! Арен розумів, що мусить спорудити над ним навіс, аби захистити Яструба від палючих променів сонця, і напоїти мага. Якщо людина втратила багато крові, їй необхідно вдосталь пити. Але в них залишилося зовсім небагато прісної води, барильце майже спорожніло. Що це означало? Хоч так, хоч сяк, а нічого доброго. Удача відвернулася від них.