Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

Яструб спробував пожартувати:

— Це залежить від того, як ти співатимеш.

Арен сів, спершись спиною на щоглу, і заспівав. Голос його вже не був таким дзвінким і чистим, як кілька років тому вдома в Берилі, коли з ним займався вчитель музики, вправно перебираючи тонкими пальцями струни арфи. Тепер найвищі ноти виходили в Арена дещо хрипкуватими, зате його голос поглибшав і став схожим на звук віоли, чистий і печальний. Юнак співав "Плач за Білим чародієм" — пісню, що її склала Ельфаран, коли дізналася про загибель Мореда й очікувала на власну смерть. Цю пісню співають нечасто, та й співати її нелегко. Яструб слухав, як молодий голос, сильний, упевнений і сумовитий, ширяв між червоним призахідним небом і морем, і нараз сльози затуманили його погляд.

Доспівавши пісню, Арен на якийсь час затих, а тоді знову заспівав, але тепер уже взявся до легших, веселіших пісеньок, намагаючись не потривожити великої краси непорушного повітря, могутнього моря і присмеркового світла, які передували ночі.

Коли він замовк, усе навколо неначе завмерло. Вітер ущух, хвилі втишилися, тільки ледь чутно порипувала дерев'яна обшивка човна. Над тихим морем одна за одною займалися чисті зорі.

— Поглянь, маяк! — раптом вигукнув Арен і за хвилину запитав: — А може, це зірка?

Яструб мовчки поглянув на південний обрій, а тоді сказав:

— Я думаю, що це, либонь, зірка Гобардон. Її видно лише в Південних широтах. "Гобардон" означає "корона". Куремкармерук учив нас, що якщо плисти весь час на південь, то неодмінно побачиш іще вісім яскравих зірок, розташованих під Гобардоном. Разом вони утворюють велике сузір'я. Дехто вважає, що воно нагадує людину, котра біжить, інші кажуть, що це руна "Аґнен". Руна Кінця.

Вони дивилися, як зірка Гобардон ясно і спокійно сяє в небесах над мінливим морським обрієм.

— Ти співав пісню Ельфаран так, наче сам пережив її горе, і зумів передати її почуття й мені, — озвався Яструб. — 3 усіх історій Земномор'я мене завжди найбільше зворушувала ця. І велика мужність Мореда у хвилину відчаю, і Серіадх, народжений потойбіч відчаю, — добрий і милосердний король. І вона, Ельфаран. Навіть коли я скоїв найбільше зло у своєму житті, то й тоді мені здавалося, що я звертаюся до її вроди; і я бачив її — так, на якусь мить Ельфаран таки з'явилася перед моїми очима...

Холодний дрож пробіг по Ареновій спині. Він проковтнув клубок у горлі і принишк, не спускаючи очей із розкішної і зловісної зірки, жовтої, наче топаз.

— А кого з героїв давнини ти шануєш найбільше? — запитав чарівник, і Арен відповів:

— Ерет-Акбе.

— Так, він і справді був найвеличнішим з-поміж них.

— Але я найчастіше думаю про його смерть — самотню смерть після двобою з драконом Ормом на березі Селідору. Ерет-Акбе міг би володіти всім Земномор'ям, натомість обрав собі ось таку долю.

Вони ще трохи посиділи, думаючи кожний про своє. Потім Арен, все ще не зводячи очей із жовтої зірки Гобардон, запитав:

— Отже, це правда, що мерців можна повернути до життя, вдавшись до сил магії?

— Так, скориставшись чарами, що викликають душі мертвих. Але такі закляття застосовують дуже рідко, а я взагалі маю великі сумніви стосовно того, чи їх взагалі варто застосовувати. У цьому зі мною погоджується Майстер-Приворотник. До речі, такими чарами найбільше цікавилися на острові Пельн. Скажімо, тисячу років тому тамтешній Сірий Маг викликав душі великих героїв і чаклунів, навіть душу самого Ерет-Акбе, на нараду до володарів Пельну, щоби спитатися, як воювати, як керувати. Але поради небіжчиків — не для живих людей. Тож зрештою Пельн занепав, а Сірий Маг мусив податися у вигнання.

— То що, ці чари — суцільне зло?

— Я б сказав, що не зло, а нерозуміння. Хибне тлумачення істини. Адже життя і смерть — це, по суті, дві сторони одного явища. І все ж таки їх не можна ані розділяти, ані ототожнювати.