Розділ «Протистояння Книга III»

Анджі всміхнулася.

— Ні, це Том. Він просто…

А Дінні вже біг до нього й репетував на все горло.

— Томе! Томе, поцєкай!

Том озирнувся і всміхнувся.

— Дінні! Привіт-привіт!

Дінні стрибнув на Тома. Том упустив свій кошик і спіймав малюка. Покрутив його.

— Зоби літацьок, Томе! Зоби літацьок!

Том міцно взяв Дінні за зап’ястя і почав крутитися з ним на місці, дедалі швидше й швидше. Відцентрова сила здійняла хлопчика в повітря, і він уже дриґав ногами паралельно до землі. Дінні заходився сміхом. Зробивши два-три оберти, Том обережно поставив хлопчика на ноги.

Дінні хитався, реготав і намагався втримати рівновагу.

— Сє, Томе! Мозна сє тйошки?

— Ні, тобі погано стане, якщо ще. А Томові додому треба. Боже, так.

— Доблє, Томе. Бувай!

Анджі сказала:

— Мабуть, Дінні найбільше в усьому місті любить Ллойда Генрейда і Тома Каллена. Том Каллен — простачок, але…

Вона подивилася на дівчину і замовкла. Та уважно, примружившись, дивилася на Тома.

— А він прийшов з іще одним чоловіком? — спитала вона.

— Хто? Том? Ні — наскільки я знаю, він сам-один приблудився півтора тижня тому. Він був із тими, що в Зоні, і вони його вигнали. Був їхній, став наш.

— А глушка з ним не було? Глухонімого?

— Глухонімого? Ні, я точно знаю, що він сам прийшов. Дінні його обожнює.