Розділ «Протистояння Книга III»

— От лянь на того децла, — ніжно промовив Кен. — Мене хтось питав, чи я його годину погляджу. Та я б із ним тиждень сидів. Боже, якби то був мій син! У мене жінка тільки одну дитину народила — і ту на два місяці раніше. На третій день мале в інкубаторі померло.

Увійшов Ллойд, вони на нього озирнулися.

— Здоров, Дінні! — крикнув Ллойд.

— Йойд! Йойд! — закричав Дінні. Він підбіг до краю столу, зіскочив і помчав до нього. Ллойд підхопив його на руки, погойдав і міцно пригорнув.

— Маєш трохи поцілунків для Ллойда?

Дінні гучно його розцілував.

— А в мене дещо є для тебе, — сказав Ллойд і витяг із нагрудної кишені жменю «Поцілунків Херші», загорнутих у фольгу.

Дінні радісно зарепетував і притис цукерки до грудей.

— Йойде!

— Що, Дінні?

— А цьо ти пахнес, як бензинова тьюба?

Ллойд посміхнувся.

— Та сміття палив, зайцю. Ходи пограйся. Хто тобі зараз за маму?

— Анджеліна, — у Дінні це прозвучало як «Анжиїна». — А потім знову Бонні. Я люблю Бонні. Та й Анджеліну теж.

— Не кажи їй, що Ллойд дав тобі цукерок. А то Анджеліна дасть Ллойду по попі.

Дінні пообіцяв не казати і зі сміхом побіг, уявляючи, як Анджеліна дає Ллойду по попі. За хвилину чи дві він уже сидів на лінії «don’t come» грального столу[151] і з повним ротом шоколаду шикував армію. Прийшов Вітні у білому фартусі. Приніс Ллойдові два сендвічі та пляшку холодного пива «Геммс».

— Дякую, — сказав Ллойд. — Як апетитно.

— Це домашній сирійський хліб! — похвалився Вітні.

Ллойд якийсь час мовчки жував.

— Ніхто його не бачив? — урешті спитав він.