Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Перепрошую?

— Який твій діапазон? Якби ти стояв у коридорі, а я — прямо біля вікна, чи, скажімо, у тридцяти футах, ти зміг би зупинити ту коробку до того, як вона мене вдарила?

Сміт здавався трохи здивованим.

— Так.

— Гм... Ось підійди-но сюди, до вікна. А зараз подивися вниз, на басейн. Припустімо, що Джилл і я стояли б на дальньому боці басейну, а ти стояв би тут, де ти зараз. Чи міг би ти зупинити коробку звідси?

— Так, Джубале.

— Що ж... Припустімо, що ми з Джилл внизу, на дорозі, біля воріт, за чверть милі звідси. Припустімо, що ми стояли б по цей бік ось тих кущів, що закривають ворота, де ти міг би чітко нас бачити. Чи це надто далеко?

Сміт довго вагався, а потім повільно заговорив.

— Джубале, це не відстань. Не бачення. Це знання.

— Гм... Погляньмо, чи я зможу це ґрокнути. Чи ґрокнути хоча б частину цього... Отже: не важливо, як далеко чи близько розташована ця річ. Ти можеш навіть не бачити, що відбувається. Але коли ти знаєш, що відбувається щось погане, то можеш простягнути руку і зупинити це. Вірно?

Сміт здавався трішки занепокоєним.

— Майже. Але я ще не так давно вийшов із гнізда. Щоб знати, мені потрібно бачити. Але Старійшинам не потрібні очі, щоб знати. Вони знають. Вони ґрокають. Вони діють. Вибач.

— Я не знаю, за що ти вибачаєшся, синку, — різко сказав Джубал. — Вищий Міністр миру поставив би на тебе гриф «Надсекретно» ще десять хвилин тому.

— Перепрошую?

— Не звертай уваги. Те, що ти робиш, у цій місцевості надзвичайно добре. — Джубал повернувся за свій стіл, замислено озирнувся і підняв важку металеву попільничку: — Джилл, цього разу не поціль мені в обличчя: ця річ має гострі кути. Добре, Майку; зараз ти вийдеш у коридор.

— Джубале... Брате мій... Будь ласка, не треба!

— У чім проблема, синку? Ти чудово все зробив кілька хвилин тому. Я хочу ще однієї демонстрації, але цього разу триматиму очі широко розплющеними.

— Джубале...

— Так, Джилл?

— Думаю, що я ґрокнула, що так непокоїть Майка.