Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Так, Джубале.

— Що?

— Я читав, — Майк обережно перерахував, — ще три томи Енциклопедії: від «Меріб» до «Муше», від «Мушр» до «Озон», від «П» до «Планті». Ти казав не читати надто багато Енциклопедії за один раз, тож потім я зупинився. Тоді читав трагедію «Ромео і Джульетта» видатного Вільяма Шекспіра. Потім читав «Memoirs of Jacques Casanova de Seingalt»[22] у перекладі на англійську Артура Мачена. Згодом прочитав «Мистецтво перехресного огляду» Френсіса Веллмана. Потім спробував ґрокнути все, що прочитав, — аж доки Джилл не сказала мені, що треба йти на сніданок.

— І ти це ґрокнув?

Сміт здавався занепокоєним.

— Джубале, не знаю.

— Щось непокоїть тебе, Майку?

— Я не ґрокнув усієї повноти того, що прочитав. Ця історія, написана видатним Вільямом Шекспіром, — мені здалося, вона сповнена радості через смерть Ромео. Потім я її перечитав і зрозумів, що він від'єднався від тіла надто рано, — чи, принаймні, так я думав, коли ґрокнув. Чому?

— Бо він був балакучим молодим ідіотом.

— Перепрошую?

— Я не знаю, Майку.

Сміт обдумав це. Потім він промимрив щось марсіанською та додав:

— Я просто яйце.

— Що? Ти зазвичай так кажеш, коли хочеш попросити про послугу, Майку. Що цього разу? Кажи.

Сміт вагався, а потім вигукнув:

— Джубале, брате мій, чи не міг би ти запитати у Ромео, чому він відділився від тіла? Я не можу запитати у нього — я просто яйце. Але ти можеш; і потім ти міг би навчити мене, як це ґрокнути.

Наступні кільки хвилин розмова страшенно заплуталась. Джубал зрозумів, що Майк вірив у те, що Ромео Монтеккі був живою, реальною особою, — і без особливого потрясіння власного світобачення усвідомив, що Майк очікує, що він якимось чином зможе викликати привид Ромео і зажадати від нього пояснень щодо його поведінки, коли той був іще живим.

Пояснити Майкові той факт, що ніхто з Капулетті та Монтеккі ніколи не мав жодного вияву тілесного існування, було складно. У Майковому досвіді не було поняття «вигадка»; не було нічого, на що він міг би покластися. Тому емоційні Джубалові спроби пояснити цю ідею так сильно засмутили Майка, що Джилл побоювалася, що він зараз може скрутитися й заглибитися в себе.

Але Майк і сам побачив, як небезпечно близько він підійшов до цієї необхідності й уже усвідомив, що не повинен користуватися цим прихистком у присутності друзів, позаяк (за винятком його брата, лікаря Нельсона) це завжди спричиняє їх емоційні зворушення. Тож він доклав чимало зусиль, сповільнив серцебиття, заспокоїв емоції та посміхнувся:

— Я почекаю, поки ґрокання прийде саме собою.