Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Не втручайся, — різко відповів він. — Не оплакуй Бена, — чи, принаймні, не в моїй присутності. Найгірше, що могло з ним трапитися, — це смерть... Так само як і з нами: якщо не сьогодні вранці, то через дні, тижні, щонайбільше — роки. Поговори про це зі своїм приятелем Майком, дізнайся його думку щодо «відділення від тіла»: він боїться цього менше, ніж того, що його сваритимуть, — і він також має рацію. Та навіть коли я скажу Майку, що ми збираємося засмажити його та подати на вечерю сьогодні ввечері, він подякує мені за таку честь.

— Я знаю, що він так і зробить,— тихо погодилася Джилл, — але мені не властиве його філософського ставлення до таких речей.

— Так само як і мені, — весело згодився Гаршоу, — та я починаю його розуміти, і, мушу сказати, що це звучить доволі втішно для людини мого віку. Здатність насолоджуватися неминучим — ось чому я вчився впродовж усього життя... Але це дитя з Марса, достатньо доросле для того, щоб голосувати, і надто наївне, щоб триматися подалі від авто, переконало мене в тім, що у цьому надважливому завданні я доріс лише до дитячого садочка. Джилл, пам'ятаєш, ти запитувала, чи може Майк залишитися? Так ось: дитинко, він найбажаніший гість, який коли-небудь був у моєму домі. Я хочу, щоб цей хлопець був тут, аж доки я зрозумію те, що відомо йому, а мені — ні! Це, зокрема, «відділення від тіла». Адже це — я впевнений — не фройдівське кліше «бажання смерті»[19]. Воно немає нічого спільного з нестерпністю життя. Це не щось із того непотребу в стилі «Навіть найширша річка», — це радше Стівенсонове «Я радо жив і з радістю помру, покірно ляжу за волею своєю!». Тільки я завжди підозрював, що Стівенсон або підбадьорював себе, або, ймовірніше, насолоджувався ейфорією згасання. Але Майк майже переконав мене в тому, що справді знає, про що говорить.

— Не знаю, — вперто відповіла Джилл. — Я просто хвилююся про Бена.

— Так само як і я, — погодився Джубал. — Тож обговорімо Майка іншим разом. Джилл, я більше не думаю, що Бен просто переховується, як ось ти зараз.

— Але ви сказали...

— Вибач. Я не закінчив. Мої наймані працівники не обмежилися офісом Бена та «Паолі Флет». У четвер вранці Бен відвідав Медичний Центр Бетесди — разом зі своїм адвокатом та Справедливим Свідком, знаменитим Джеймсом Олівером Кавендішом, — кажу це на той випадок, якщо ти цікавишся такими темами.

— Боюся, що ні.

— То пусте. Той факт, що Бен запросив Кавендіша, показує серйозність його намірів; ти ж не будеш стріляти з гармат по горобцям. Їх трьох відвели до «Людини з Марса»...

Джилліан широко відкрила рота, а потім емоційно вигукнула:

— Це неможливо! Вони не могли пройти на мій поверх так, щоб я про це не дізналася!

— Охолонь, Джилл. Ти заперечуєш доповідь Справедливого Свідка... І не просто якогось там Справедливого Свідка, в самого Кавендіша. Якщо він так каже, це істинна правда.

— Мені не було б до цього діла, навіть якби він був там з усіма Дванадцятьма Апостолами. У четвер вранці на моєму поверсі його не було.

— Ти не дослухала. Я не сказав, що їх відвели побачити нашого друга Майка. Я сказав, що їх відвели побачити Людину з Марса. Фальшивого, очевидно, актора, якого вони показували по стерео.

— О, звичайно ж. І Бен вивів їх на чисту воду!

Джилл здавалася ображеною.

— Дівчинко, спробуй порахувати до десяти тисяч, поки я закінчу. Бен не виводив їх на чисту воду. Насправді навіть Справедливий Свідок містер Кавендіш цього не зробив — щонайменше не сказав про це. Ти ж знаєш, як поводяться Справедливі Свідки.

— Ну... ні. Не знаю. Я ніколи не мала жодних справ зі Справедливими Свідками.

— Правда? Можливо, тобі й не доведеться. Анно!

Анна сиділа на трампліні; вона повернула голову. Джубал вигукнув: