Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Так, сер. Так, старий розпуснику.

Джубал якраз вставав з-за столу, коли до їдальні увійшов Людина з Марса.

— Тату! О, Джубале! — Майк стиснув його в обіймах і поцілував.

Джубала ці обійми трохи заспокоїли.

— Ти вже дорослий, синку. Сідай і насолоджуйся сніданком. Я посиджу з тобою.

— Я прийшов сюди не снідати: я шукав тебе. Пошукаймо місце, щоб поговорити.

— Добре.

Вони пройшли до вітальні одного з номерів; дорогою Майк тримав Джубала за руку — так захоплений маленький хлопчик тримає улюбленого дідуся. Майк обрав для Джубала велике зручне крісло і вмостився навпроти нього, на сусідньому дивані. Це була кімната з того боку будівлі, де розташовувалась приватна платформа приземлення; високі вікна на всю стіну виходили якраз на неї. Джубал встав і трохи пересунув крісло — так, щоб світло не било йому в очі, коли він дивився на свого названого сина. Його не здивувало, а радше обурило те, що важке крісло посунулося так легко, мовби важило не більше від дитячої надувної кульки, а його руки лише вказували напрямок.

Коли вони зайшли, у кімнаті сиділи жінка та двоє чоловіків. Через якийсь час вони вийшли — повільно, вільно і невимушено. Після цього Майк і Джубал лишилися самі — якщо не вважати товариством склянки з улюбленим бренді під рукою.

Джубал був майже готовий визнати, що той незначний контроль над предметами, яким володіють ці люди, міг суттєво заощадити сили та гроші (хоча б на хімчистці: та вчорашня сорочка Джубала, на якій були плями соусу, була така свіжа, що він надягнув її й сьогодні). До того ж це було значно зручніше, ніж сліпо довіряти механізмам. Однак Джубал не звик до телепатичного контролю предметів без кабелів чи хвиль; це дивувало його так само, як порядних коней дивували екіпажі, які рухались самостійно у ті часи, коли Джубал був маленьким.

Дюк налив бренді. Майк промовив:

— Привіт, Людоїде. Дякую. Ти новий офіціант?

— De nada[98], Монстре. Комусь же потрібно це робити, — а ти забрав всіх, кого можна, туди, в кімнату рабів мікрофонних записів.

— Що ж, вони впораються з усім за кілька годин, і ти зможеш повернутися до свого марного, розпусного існування. Робота зроблена, Людоїде. Кінець.

— Вся чортова марсіанська мова — в одній книзі? Монстре, я б краще перевірив тебе: а то раптом в тебе згоріли конденсатори.

— О, ні, ні! Лише початкові знання її, які я маю, — мав. Мій мозок тепер порожній. Але такі інтелектуали, як Стінкі, повернуться на Марс через століття, щоб доповнити це тим, чого я ніколи не знав. Проте я лише частково завершив роботу; вона тривала близько шести тижнів суб'єктивного часу, починаючи десь з п'ятої ранку — і кожного разу, коли ми відкладали зустріч. А тепер досвідчені дешифрувальники зможуть самі все це завершити. Тож я вільний і маю можливість побачитися з Джубалом. Мій розум більше нічого не тривожить, — Майк потягнувся й позіхнув. — Як добре. Завершення роботи завжди викликає приємні почуття.

— Ти візьмешся за щось інше ще до кінця дня. Босе, цей марсіанський монстр не може обходитись без роботи. Це, здається, вперше він просто розслабився й нічого не робить більше двох хвилин поспіль. Йому потрібно записатись до клубу «Анонімних трудоголіків». Або вам слід навідуватися до нас частіше: ви гарно на нього впливаєте.

— Господь заборонив мені коли-небудь гарно впливати на когось.

— А ти зараз вийдеш звідси, Людоїде, і припиниш розказувати про мене неправду.

— Чорт, неправду! Ти перетворив мене на затятого правдолюба... І це дуже допомагає у деяких групах, з якими я працюю, — Дюк вийшов.