Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Я хочу, щоб ви побачили, що для мене зробила Віра. Проте це ззовні; справжня зміна — всередині. Щастя. Я повинна спробувати розповісти вам про нього. Добрий Господь знає, що в мене немає ні духовного сану, ні дару ораторського мистецтва... Та я спробую. І тоді я відповім на усі ваші питання, якщо зможу. Перше, що ви маєте прийняти, — це те, що всі інші так звані церкви — це пастки Диявола. Наш любий Ісус проповідував Істинну Віру; так сказав Фостер, і я вірю, що так було насправді. Проте впродовж Темних Часів його слова навмисно перекрутили, додали та змінили, аж до такої міри, що і сам Ісус би їх не впізнав. І тому на Землю відправили Фостера — щоб виголосити Нове Одкровення та виправити й очистити їх знову.

Патриція Пайвонскі підняла пальця й несподівано стала приголомшливо схожою на жрицю, вбрану лише в свої чесноти та містичні символи.

— Бог хоче, щоб ми були Щасливі. Він наповнив світ речами, які роблять нас щасливими, — якщо тільки ми бачимо світло. Чи дозволив би Господь виноградному соку перекритися на вино, якби Він не хотів, щоб ми його пили й були радісними? Він міг легко лишити його виноградним соком... Чи одразу перетворити на оцет, від якого ніхто б радісно не хихотів. Хіба це не істина? Звичайно, Він не мав на увазі, що тобі слід напиватися до чортиків, бити дружину та покидати дітей... Проте Він дав нам гарні речі, щоб ми ними користувалися, не зловживаючи... І не ігнорували їх. Але, якщо тобі хочеться випити одну чарку або й шість, серед друзів, які теж побачили світло, і якщо через це ти захочеш стрибати, танцювати та дякувати Господу за його доброту... То чому ні? Бог створив алкоголь, і він створив ноги, і він створив їх так, щоб ти міг користуватися ними одночасно і бути щасливим!

Вона замовкла, а потім продовжила:

— Налий мені ще, люба; проповідування викликає спрагу — тут потрібен не імбирний ель, а гарне житнє віскі. І це ще не все. Якби Господь не хотів, щоб на жінок дивилися, — він би зробив їх потворними; це справедливо, чи не так? Господь не мухлює; Він встановлює правила Сам... Він не підлаштовує все так, щоб дурень не зміг виграти, як це буває з підкрученим колесом в гральному автоматі в глухому містечку.

Добре! Господь хоче, щоб ми були Щасливі, і говорить нам: «Любіть одне одного!» Любіть змію, якщо бідолашній потрібна любов. Любіть сусіда, якщо він побачив світло і має в своєму серці любов... І не подавай твоєї руки лише грішникам і приплічникам Сатани, які хочуть збити тебе з визначеного шляху та штовхнути в безодню. Та під «любов'ю» він не мав на увазі одержиму любов божевільної тітоньки, через яку боїшся підняти погляд від книги гімнів через страх побачити спокусу плоті. Якби Бог ненавидів плоть, навіщо Йому створювати її стільки? Господь — не боягуз. Він створив Великий Каньйон та комети, що пролітають небом, циклони, жеребців і землетруси... Тож чи здатний Бог, який зміг усе це зробити, розвернутися на сто вісімдесят градусів і полити свої квіти лише тому, що якась юна дівуля злегка нахилилася, а чоловік побачив її цицьки? Тобі видніше, любонько, — і мені теж! Коли Бог сказав нам любити, Він не простягав нам карту; Він мав це на увазі. Любити маленьких немовлят, які безупинно змінюються, і любити сильних, смердючих чоловіків, щоб було більше маленьких немовлят, щоб їх любити, а між цим продовжувати любити, тому що це так прекрасно!

Звичайно, це не означає розмінюватися, втрачати почуття міри — ну, це якби я випила пляшку житнього віскі і побила копа. Ти не можеш продавати любов і не можеш купити Щастя, бо у них немає цінників... А якщо ти думаєш, що є, то перед тобою — відкрита дорога в пекло. Але, якщо ти віддаватимеш з відкритим серцем та отримуватимеш те, що Господь має у необмеженій кількості, Диявол не зможе торкнутися тебе. Гроші? — вона глянула на Джилл. — Любонько, ти б розділила воду з кимось, скажімо за мільйон доларів? Чи постав десять мільйонів — оплата довільна.

— Звичайно, ні. (— Майкле, ти це ґрокаєш?)

(— Майже з усією повнотою, Джилл. Зачекай)

— Бачиш, дорогенька? Я знаю, що малося на увазі; я знала, що любов у воді. Ви шукачі, дуже близькі до світла. Проте оскільки ви двоє, з любові, що є у вас, «розділили воду і стали ближчими», як сказав Майкл, то я можу сказати вам те, чого зазвичай не змогла б сказати шукачеві...

Преподобний Фостер — самопроголошений чи проголошений безпосередньо Богом, залежно від влади міста, — мав інтуїтивну здатність відчувати настрої його культури та його часів, щонайменше таку ж сильну, яку має вмілий циркач, що складає враження про дурня. Країна та культура, знана в світі як «Америка», страждала від роздвоєння особистості впродовж усієї своєї історії. Її очевидні закони були майже завжди пуританськими для людей, чия прихована поведінка схилялася до раблезіанської; її головні релігії всі були аполлонічними, але певною мірою всі її релігійні відродження були істеричними, майже діонісійськими. У двадцятому столітті терранської християнської ери більше ніде на Землі так рішуче не стримували секс, як в Америці, — і ніде більше не було такого глибокого інтересу до нього.

Преподобний Фостер, як і кожен значний релігійний лідер планети, мав дві основні риси: він був надзвичайно магнетичною особистістю («гіпнотизер» — це слово широко використовували його наклепники, нарівні з іншими, не такими м'якими) та був надзвичайно сексуальним, у чому і близько не нагадував людських норм. Знакові релігійні лідери на Землі завжди були холостяками — чи навпаки. (Значні лідери, новатори — не обов'язково головні керівники та посередники.) Фостер не був холостяком.

У нього не було дружин чи верховних жриць — вирішальним чинником для перетворення та переродження за Новим Одкровенням був ритуал, який Валентин Майкл Сміт недавно ґрокнув як найприйнятніший спосіб для зближення.

Тут, звичайно ж, немає нічого нового: історичні терранські секти, культи та провідні релігії, надто численні для того, щоб їх перераховувати, використовували, по суті, таку ж техніку, проте в Америці до епохи Фостера це відбувалось не у в таких масштабах. Фостера не раз депортували з міста до того, як він «удосконалив» метод та організацію, що дозволяли йому поширювати свій козлиний культ. Обмірковуючи його структуру, він так само багато взяв від масонства, католицизму, комуністичної партії та Медісон-авеню[61], як і від кількох давніх священних книг, — і написав на їх основі своє Нове Одкровення... В якому загорнув це все у цукрову оболонку повернення до примітивного християнства — щоб задовольнити своїх покупців. Він заснував відкриту церкву, яку міг відвідувати будь-хто і де людина могла залишатися «шукачем», роками користуючись численними перевагами церкви. Далі була середня церква, яка для всього навколишнього світу була «Церквою Нового Одкровення»: тут щасливі «врятовані», котрі сплатили свою десятину, насолоджувалися всіма економічними вигодами церковного бізнесу, що постійно розвивався, і могли довічно святкувати на вечірках своє Відродження — і Щастя, Щастя, Щастя!! Їхні гріхи простили — та й відтоді вони дійсно дуже мало грішили, підтримуючи свою церкву, чесно співпрацюючи зі своїми товаришами-фостерітами, засуджували грішників, тож залишалися Щасливими. Нове Одкровення не надто заохочувало подружні зради, а обговорення сексуальної поведінки були тут радше таємними.

Врятовані в середній церкві отримали звання «ударної групи», необхідної у тих випадках, коли були потрібні прямі дії. Фостер перейняв цей трюк у вобліз[62] з початку XX століття; якщо суспільство намагалося придушити обнадійливий рух фостерітів, фостеріти з усіх усюд стягувалися у те містечко, аж доки там не вичерпувались місця у в'язницях і копи, щоб впоратися з ними, — після чого копи зазвичай залишалися зі зламаними ребрами та розгромленими в'язницями.

Якщо якомусь прокурору вистачало сміливості після всього висунути якесь обвинувачення, то було майже неможливо нічого довести. Фостер (після того як досконально вивчив Кодекс) дізнався, що, згідно з буквою закону, це було б справжнім гонінням. Тому національний Верховний Суд, а пізніше і Вищий Суд не розглянули жодної справи фостеріта як фостеріта.

Та, окрім зовнішньої церкви, була ще й внутрішня, яку ніколи так не називали, — основне ядро тих, хто повністю присвятив себе цій справі; хто став священнослужителем. Усі вони були проповідниками, хранителями ключів і записів, всі вони творили політику. Вони були «Відродженими» і перебували поза межами гріха; їм гарантовано відводилось місце в раю, і вони були обраними кандидатами для прямого допуску на Небеса.

Фостер обирав їх надзвичайно ретельно, і робив це особисто — аж доки роботи не стало надто багато. Він шукав чоловіків, якомога більше схожих на себе, та жінок, схожих на його жриць-дружин — динамічних; істинних вірян (оскільки він сам їх переконував), впертих і вільних (чи схильними до того, щоб бути впертими і вільними, адже сумніви й почуття провини тут відкидались) від заздрощів і ревнощів у їх найпростішому, найбільш людському значенні. Всі вони були — потенційні сатири та німфи, оскільки таємна внутрішня церква була насправді діонісійським культом, якого в Америці ніколи не було і для якого тут існував величезний потенційний ринок.

Але він був ще завбачливішим: якщо кандидати були одружені, то це мусили бути обоє представників подружжя. Неодружені кандидати повинні були бути сексуально привабливими, а також агресивними; тому він переконував своїх жерців в тому, що чоловіки завжди мають були рівними за кількістю або ж кількісно перевищувати жінок. Ніде не згадувалося, що Фостер раніше вивчав історію давніших культів Америки, проте він також знав (чи відчував), що більшість з них були зруйновані тому, що одержима хіть їхніх священиків призвела до чоловічих ревнощів і насилля. Фостер ніколи не припускався цієї помилки — навіть тоді, коли законно одружувався з котроюсь з них.

Не те щоб він керувався шаленим бажанням розширити внутрішню групу, — середня церква, відома загалу, пропонувала багато чого з того, що втамовувало слабкі потреби всіх нещасливих і тих, хто відчував провину. Якщо місцеве відродження давало більше двох пар, які підходили для «Небесного Шлюбу», Фостер був задоволений; якщо не з'являлося жодної, він дозволяв розвиватися іншим зернам, надсилаючи досвідчених жерців та жриць, щоб навчити їх.