Розділ «Чужинець на чужій землі»

Те, що він побачив, коли глянув на Пат без її татуювань, йому сподобалося, проте не так сильно: вона виглядала так, як має виглядати жінка. Майк все ще не ґрокнув колекцію картинок Дюка; вони були цікаві; вони пояснили Майку, що існує безліч жінок різних розмірів, форм, пропорцій та кольорів; окрім того, він дізнався й про те, що існує певна різноманітність у акробатиці, яка є частиною фізичної любові. Проте, вивчивши ці прості факти, він, здавалося, ґрокнув, що більше не зможе нічого навчитися з картинок Дюка. Раннє виховання сформувало в Майку дуже точного спостерігача за допомогою зору (та інших відчуттів), проте те ж саме виховання зробило його нечутливим до ледь вловимого задоволення вуайеризму. Не тому, що жінки (включно з найвиразнішою, Патрицію Пайвонскі) не збуджували його сексуально, а тому, що причиною цьому було не їх споглядання. За відчуттями, більшою мірою нюховими та дотиковими, він був напівмарсіанин і напівлюдина; а паралельний людському рефлекс у марсіан (ледь помітний, як чхання), що виступав спусковим гачком, — активували лише у відведений йому час. Те, що можна було назвати «сексом» марсіанською, було приблизно таким же романтичним, як внутрішньовенне годування.

Проте, оскільки його попросили глянути на неї без її татуювань, Майк зосередив увагу на тій Патриції, яку вже й так знав: вона мала власне обличчя, відзначене красою її життя. Вона мала, як він побачив з легким здивуванням, власне обличчя навіть більше, ніж Джилл, — і це змушувало його відчувати до Пат щось навіть більше за те почуття, яке він ще не називав любов'ю, — і для якого, проте, використовував особливу марсіанську ідею.

У неї також був і власний аромат, і власний голос — як і в усіх людей. Її голос був хрипким, і йому подобалося слухати її, навіть коли він не ґрокав значення того, що вона казала; її аромат змішувався (він знав) з слідами гіркого мускусу від щоденних контактів зі зміями, що його не вдавалося змити. Він не прибрав його; змії Пат були частиною її самої — так само, як і її тату. Майкові подобалися змії Пат, і він міг абсолютно безпечно тримати отруйних, навіть не розтягуючи час, щоб передбачити та уникнути їхніх укусів. Вони ґрокали з ним; він насолоджувався їхніми невинними безжальними думками — це нагадувало йому про дім. Окрім Пат, Майк був єдиним, хто міг тримати Солоденьку булочку із задоволенням для самої боа-констріктора. Якщо було потрібно, щоб її взяв хтось інший, вона зазвичай зберігала свою звичну апатію, проте Майка вона сприймала як заміну Пат.

Майк дозволив малюнкам з'явитися знову.

Джилл дивилася на неї й дивувалася — нащо тітонька Патті ще від самого початку взагалі дозволила зробити собі тату? Вона б виглядала справді милою, якби не була стриптизеркою на ярмарку. Проте вона любила тітоньку Патті за те, якою вона була, а не за те, як вона виглядала, — і, звичайно ж, це забезпечувало їй стабільне життя... Щонайменше доки вона не стане такою старою та виснаженою, що дурні не плататимуть, щоб глянути на неї, навіть якби всі ці татуювання були підписані Рембрандтом. Вона сподівалася, що Патті відкладала кругленьку суму, але потім згадала, що тітонька Патті тепер була однією з водних братів Майка (і її теж, звичайно), а незліченні статки Майка забезпечували Пат впевнену старість; Джилл стало тепліше від цієї думки.

— Ну? — повторила місіс Пайвонскі. — Що ти бачиш? Скільки мені років, Майку?

— Не знаю, — просто відповів він.

— Вгадай.

— Я не можу вгадати, Пат.

— О, спробуй. Ти не образиш мене.

— Патті, — вставила Джилл, — він і справді має на увазі що не може вгадати. У нього ще не було можливості навчитися судити про вік, ти ж знаєш, як мало часу він провів на Землі. До того ж Майк думає марсіанськими роками та марсіанськими величинами. Якщо це час чи геометрична фігура, я маю перекласти їх для нього.

— Що ж... вгадай ти, любонько. Будь чесною.

Джилл знову подивилася на Патті, розглядаючи її підтягнуте тіло, а також руки, горло та кутики очей, потім відняла від своєї здогадки п'ять років, попри марсіанську відвертість, яку вона була винна водному брату.

— Гм... Близько тридцяти. Плюс мінус рік.

Місіс Пайвонскі тріумфально засміялася.

— Ось вам і нагорода від Істинної Віри, мої любі! Джилл, любонько, мені вже за сорок. А от наскільки за сорок — не скажу; я припинила рахувати.

— Ззовні й не скажеш.

— Знаю. Ось, що Щастя робить для тебе, голубко. Після народження першої дитини я дозволила своїй фігурі зникнути. Я була схожа на бляшанку — вони вигадали слово, яке гарно мені підходило, — «обширна». Живіт здавався як на чотири місяці, чи й гірше. Груди обвисли, а я ніколи їх не підтягувала. Ви не повинні мені вірити; звісно, я знаю, що гарні пластичні хірурги не залишають шрамів... Проте, люба, на мені це було б помітно; це б пошкодило більшу частину двох моїх татуювань. І тоді я побачила світло! Переродилася. Жодних вправ чи дієт — я й досі їм, як свиня, і ви це знаєте. Щастя, люба. Ідеальне Щастя Господнє завдяки допомозі Благословенного Фостера.

— Це неймовірно, — сказала Джилл, і саме це вона мала на увазі. Вона знала жінок, яким вдалося зберегти фігуру так само (і вона рішуче мала намір зберегти свою)... Але в кожному разі — завдяки значним зусиллям. Вона знала, що тітонька Патті говорить правду про дієти та вправи, — щонайменше впродовж того часу, відколи вони познайомилися... А як хірургічна медсестра Джилл знала напевно, що і де вирізали у втручанні з підтягування грудей; однак ці татуювання ніколи не знали скальпеля.

Та Майка це не вразило. Він дійшов переконливого висновку, що Пат навчилася думати своїм тілом і хотіла цього — незалежно від того, чи приписує вона це Фостеру, чи ні. Він все ще намагався навчити Джилл такому контролю, проте знав, що їй доведеться покращити знання марсіанської, щоб ідеально опанувати його. Без поспіху: очікування завершить процес. Пат продовжувала говорити: