Барва чарів

— У воду його, — крикнув капітан, а також «На борт!» і «Підпалюйте корабель!»

Урешті-решт, натрапити на інший корабель має бути не так уже й важко, роздумував він, та може знадобитися довге очікування в тому Раю, котрий вихваляють мулли, перш ніж отримаєш іще одне життя. Нехай та чарівна коробка жере омарів.

Дехто з піратів досяг безсмертя великою жорстокістю чи відчайдушністю. Дехто досяг безсмертя, зібравши величезне багатство. Але капітан давно вирішив, що він, загалом, радше досягне безсмертя, просто не вмираючи.

— Що це, до дідька, таке? — вимогливо запитав Буйвітер.

— Яка краса, — блаженно промовив Двоквіт.

— Я це вирішу, коли знатиму, що то таке, — сказав чарівник.

— То Крайвеселка, — озвався голос біля його лівого вуха. — І вам дуже пощастило дивитися на неї. Принаймні згори, — до голосу приєднався подмух холоду й запах риби. Буйвітер сидів нерухомо.

— Двоквіте? — сказав він.

— Так?

— Якщо я погляну назад, то що побачу?

— Його звуть Тетіс. Він каже, що є морським тролем. Це його човен. Він урятував нас, — пояснив Двоквіт. — Тепер озирнешся?

— Не зараз, дякую. То чому ж ми не падаємо за Край? — запитав Буйвітер зі сталевою незворушністю.

— Бо ваш човен спинився у Межтині, — мовив голос позаду (у тональностях, що змусили Буйвітра уявляти підводні ущелини та Істот, котрі полюють у коралових рифах).

— Межтині? — повторив він.

— Так. Він тягнеться уздовж краю світу, — мовив незримий троль. Понад ревом водоспаду Буйвітру здалося, що він почув хлюпання весел. Сподівався, що то й були весла.

— Ах. Ти маєш на увазі межу, — мовив Буйвітер. — Межа, яка позначає кінець чогось.

— Так само й Межтин, — сказав троль.

— Він каже про це, — втрутився Двоквіт, вказуючи вниз. Буйвітрові очі слідкували за пальцем, жахаючись того, що зараз побачать...

Доцентрово від човна кілька п’ядей над поверхнею пінистої води висіла натягнута мотузка. Човен був пришвартований до неї. Причеплений, та все ж рухомий завдяки складно влаштованим шківам і дерев’яним коліщаткам. Мандрівники рухалися вздовж мотузки, невидимий весляр просував човен самісіньким краєм Закрайспаду. Це пояснювало одну таємницю, але що тримало мотузку?

Буйвітер поглянув удалину вздовж мотузки й побачив міцний дерев’яний стовп, котрий стирчав із води кілька кроків попереду. Доки він роздивлявся, човен наблизився й минув той стовп, коліщата клацнули у жолобі, очевидно вирізаному саме для цього. Буйвітер також зауважив, що з головної мотузки звисали менші з інтервалом приблизно в один крок.