Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Френні з матір’ю крутнулися до нього. Так, він стояв у дверях, та через поріг не переступив — носаки його робочих черевиків були за кілька дюймів від місця, де закінчувався дешевий коридорний килим і починався килим вітальні. Зненацька Френні усвідомила, що бачила його на тому самому місці безліч разів, та чи заходив він до вітальні? Чи заходив до самої кімнати? Цього вона не пригадувала.

— Що ти тут робиш?! — гаркнула Карла, раптом забувши про гіпотетичну шкоду, заподіяну серцю її чоловіка. — Я гадала, що сьогодні ти працюєш до самого вечора.

— Я помінявся з Гаррі Мастерсом, — мовив Пітер. — Карло, Френ мені вже розповіла. Ми станемо дідусем та бабусею.

— Дідусем! Бабусею! — вискнула вона та зайшлася огидним, недоладним сміхом. — Я сама розберуся. Вона тобі все розповіла, а ти змовчав. Гаразд. Іншого від тебе я й не чекала. Однак зараз я зачиню двері, і ми вдвох у всьому розберемося, як слід розберемося.

Вона всміхнулася до Френні, гірко й показово.

— Лише ми… дівчата.

Вона взялася за ручку дверей до вітальні й почала їх зачиняти. Френні очманіло дивилася на це, намагаючись зрозуміти раптовий гнів та ядучість власної матері.

Пітер виставив руку, — повільно, неохоче, — і двері спинилися, зачинившись тільки наполовину.

— Пітере, я хочу, щоб ти залишив це мені.

— Знаю. У минулому я так і робив. Але не цього разу, Карло.

— Це не твоя парафія.

— Моя, — спокійно відказав Пітер.

— Татку…

Карла розвернулася до неї; пергаментно-біле обличчя на вилицях поплямувалося червоним татуюванням.

— Не смій до нього звертатися! — крикнула вона. — Не з ним ти говориш! Так, ти завжди вміла так до нього підлащитися, що він виконував будь-яку дурнувату забаганку, або ж замилити йому очі, аби він став на твій бік, що б ти не накоїла, та сьогодні ти матимеш справу не з ним, а зі мною, міс!

— Карло, припини.

— Вийди геть!

— Я навіть не зайшов. Ось де пор…

— Не смій насміхатися з мене! Забирайся з моєї вітальні!

На цих словах вона пригнула голову та взялася штовхати двері, пустивши в хід навіть плечі, від чого здавалася якимось химерним гібридом бика й жінки. Він стримував її, та з дедалі більшим зусиллям. Урешті на шиї в нього напнулися жили, і це попри те, що Пітер змагався зі своєю дружиною, легшою від нього на сімдесят фунтів.