Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Заходь до офісу, — сказав Бейкер. — Будеш снідати?

Нік похитав головою, а тоді показав на мигах, наче щось наливає та п’є.

— А, кави? Второпав. З вершками та цукром?

Нік похитав головою.

— П’єш, як справжній мужик, так? — засміявся Бейкер. — Ходімо.

Бейкер рушив попереду, і хоча він говорив, Нік не знав, що саме, бо бачив не губи, а спину.

— Я не проти товариства. У мене безсоння. Таке, що сплю я не більш ніж три-чотири години. Жінка хоче, шоб я з’їздив у Пайн-Блафф до одного модного лікаря. Якщо так буде й надалі, то візьму й поїду. Ну, сам подивись — п’ята ранку, ні світ ні зоря, а я сиджу й наминаю яйця зі смаженою картопелькою із сусіднього придорожнього кафе.

Він розвернувся на останній фразі, і Нік уловив лише «із сусіднього придорожнього кафе». Хлопець звів брови й знизав плечима, висловлюючи спантеличеність.

— Та байдуже, — сказав Бейкер. — Принаймні такому молодому парубкові.

В офісі шериф налив Нікові чашку чорної кави зі здоровецького термоса. Бейкерів недоїдений сніданок стояв на розкритій обліковій книзі, що лежала посеред робочого столу. Він сів і підсунув їжу. Нік відсьорбнув кави. У роті запекло, та смакувала вона чудово.

Він постукав шерифа пальцем по плечу, а коли той звів очі, потер живіт і задоволено підморгнув.

— А то, — усміхнувся Бейкер. — Моя жінка Джейн варила.

Він закинув до рота половину смаженого яйця, прожував, а тоді тицьнув виделкою в бік Ніка.

— А ти молодець. Наче той мім. Гадаю, з комунікацією проблем у тебе не виникає, хіба ні?

Ніг погойдав рукою в повітрі. Comme çi, comme ça[54].

— Я тебе не затримуватиму, — мовив Бейкер, вимочуючи хлібом жир. — Однак скажу ось що: якщо трохи лишишся, то, може, піймаємо тих типів, що тебе відгамселили. Ти в ділі?

Нік кивнув і написав: «Думаєте, зможу повернути свою зарплату?»

— І не мрій, — відрубав Бейкер. — Хлопче, я лише сільський шериф. На таку справу тобі потрібен Орал Робертс[55].

Нік кивнув і знизав плечима. Склавши долоні, він зобразив пташку, що відлітає геть.

— Ага, типу того. То скільки їх було?