Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Джорджі пішов на гульки з Нормою Вілліс. Так шо, Віку, мусиш загнати його сам, і будь гарним хлопчиком — почепи йому торбу з вівсом.

То не моя робота.

Вікторе, перестань, ти ж любиш свою мамцю.

Так. Та я не…

Перестань, ти ж мусиш годити мамці. У неї грип.

Неправда, мамо. У тебе сухоти. Ти помреш від сухот. У тисяча дев’ятсот сорок сьомому. А Джордж загине за шість днів після висадки в Кореї — часу в нього вистачить лише на один лист, а тоді бах-бах-бах. Джордж, він…

Віку, ти зараз же заженеш коня до стійла, і це моє ОСТАННЄ слово.

— Грип не в неї, а в мене, — прошепотів Вік, знову пробившись до поверхні. — У мене.

Він дивився на двері й думав, що, навіть як на лікарняні, вони страшенно кумедні. У них заокруглені обриси, окреслені металевими заклепками, а поріг зроблено в шести з лишком футах над кахляною підлогою. Навіть такий тесля-самоук, як Вік Пелфрі, упорався б

(Дай сюди комікси, Віку, ти вже надивився!)

(Мамцю, він забрав смішні картинки! Віддай! Віддааааай!)

краще. Вони були

(сталевими.)

Якась частка тієї думки кілком увігналася в його мозок. Вік зібрав рештки сил і трохи підвівся, аби роздивитися двері. Так і є. Точно. Сталеві двері. Чому це він у лікарні, та ще й за сталевими дверима? Що сталося? Він справді помирав? Йому що, час подумати про зустріч із Творцем? Господи, та що ж таке трапилося? Вік відчайдушно кинувся на стіну сірого туману, та крізь неї чулися тільки слабкі, далекі голоси — голоси, чиїх власників він не пригадував.

Ось що я вам скажу… їм треба просто… послати інфляцію нахрін…

Гепе, ти б вимкнув колонки.

(Геп? Білл Гепскомб? Хто він такий? Я знаю це ім’я.)

Йокелемене…

Мертві, будь певен…

Дай сюди руку, я тебе витягну…