Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

«Вони пішли до Канзас-Сіті, — подумав він. — Ось що сталося. Усі вони пішли до Канзас-Сіті».

Нік перейшов через вулицю й поплескав Тома по руці. Том підскочив і озирнувся через плече. Його губи напнула широка й винувата усмішка, а з-за коміра виповз рум’янець.

— Так, знаю, це для маленьких дітей, а я вже дорослий, — сказав він. — Знаю-знаю, Бозя мій свідок. Мені це татко казав.

Нік знизав плечима, усміхнувся й розвів руками. Том полегшено зітхнув.

— Тепер це моє. Бо як схочу, візьму собі. Ви ж зайшли до аптеки та взяли, що схотіли, — от і я так можу. Ой, та ж можу! Чи треба віднести назад? Боже-Боже…

Нік похитав головою.

— Моє, — щасливо промовив Том.

Він повернувся до гаража, однак Нік знову торкнувся його руки.

— Шо?

Нік потяг його за рукав, і Том доволі охоче підвівся. Нік підвів його до місця, де стояв його велосипед. Показав на себе. Тоді на велосипед. Том кивнув.

— Атож. Це ваш велик. А той гараж «Тексако» — мій. Я не чіпатиму вашого велика, а ви — мого гаража. Атож, не чіпатиму!

Нік похитав головою. Показав на себе. На велосипед. Тоді вдалечінь. На довершення пометляв пальцями: па-па.

Том завмер. Нік терпляче стояв поряд.

— Ви вже їдете, містере? — нерішуче промовив Том.

Нік кивнув.

— Я не хочу, щоб ви їхали! — вибухнув Том. Він дивився на Ніка широкими яскраво-блакитними очима, що сяяли від сліз. — Ви мені подобаєтеся! Я не хочу, щоб і ви поїхали до Канзас-Сіті!

Нік підтягнув його до себе та обійняв за плечі. Показав на себе. На Тома. На велик. За межі міста.

— Я вас не доганяю, — сказав Том.

Нік терпляче повторив свою пантоміму. Цього разу він довершив її, помахавши, немов прощається з Меєм, а тоді в пориві натхнення підняв Томові руку й помахав нею також.

— Ви хочете, щоб я їхав із вами? — Від захоплення його обличчя розцвіло в усмішці: Том не вірив власним вухам.