Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Через три тижні Клеопатра прибула в порт Остію. Там її вже чекали розкішні човни, які повезли її Тібром, і можна сказати, що вона тріумфально в’їхала в те місто, куди інші царі входили, запряжені в колісниці римських полководців. Цезар, який перевищував усіх інших людей як чарівністю манер, так і величчю духу, прийняв Клеопатру з несказанною люб’язністю, проте не так чуло, як сподівалася цариця. Клеопатра, зі свого боку, спонукувана більше гонором, ніж прив’язаністю, мало зважала на цю байдужість і вирішила як слід познайомитися з Римом.

Обдарована рідкісною проникливістю, вона невдовзі побачила небезпеки, які загрожували диктатору. Вона говорила йому про свої передчуття, але герой не міг допустити до серця почуття страху. Клеопатра, бачачи, що Цезар не зважає на її застереження, вирішила, наскільки це вдасться, отримати від них найбільше користі для себе. Вона була переконана, що Цезар стане жертвою якоїсь змови і що римський світ розпадеться тоді на дві партії.

Перша з них, друзі свободи, мала своїм явним керівником старого Цицерона, бундючного мудреця, який гадав, що вершить великі діла тільки тому, що голосно промовляє до людей, і який сумував за спокійним життям у своїй тускульській віллі, хоча й не збирався відмовлятися від впливу, пов’язаного зі становищем вождя партії. Ці люди прагнули домогтися якоїсь великої мети, але не знали, з чого почати, бо абсолютно не знали життя.

Друга партія, друзі Цезаря, складалася з талановитих вояків, які відверто віддавалися життєвим насолодам і задоволенню своїх пристрастей, спираючись на пристрасті своїх співгромадян.

Клеопатра недовго вагалася з вибором; вона розставила тенета жіночих чарів на Антонія, нехтуючи Цицероном, який їй цього ніколи не пробачив, як можна легко переконатися, читаючи листи, які він писав у цей час до свого приятеля Аттика.

Цариця, яку зовсім не цікавило розв’язання загадки, приховані пружини якої вона пізнала, чимшвидше повернулася до Александрії, де юний чоловік зустрів її з усім завзяттям палкого серця. Жителі Александрії поділяли його радість. Здавалося, що Клеопатра й сама переживає щастя, зумовлене її поверненням; до неї були скеровані всі помисли, але люди, які більше з нею спілкувалися, добре знали, що лиш політичні цілі були головними стимулами тих визнань, у яких було більше прикидання, ніж правди. І дійсно, як тільки вона переконалася у відданості жителів Александрії, то одразу поспішила до Мемфіса, де з’явилася в костюмі Ізиди з коров’ячими рогами на голові. Єгиптяни шаліли за нею. Далі вона в подібний же спосіб зуміла завоювати прихильність нубійців, ефіопів, лівійців та інших народів, що жили поряд з Єгиптом.

Нарешті цариця повернулася до Александрії, а тим часом убили Цезаря, і громадянська війна вибухнула в усіх провінціях імперії. Відтоді Клеопатра робилася все більш похмурою, часто замислювалась, а ті, що оточували її, дізналися, що вона має намір вийти заміж за Антонія і запанувати над Римом.

Одного ранку мій дід пішов до цариці й показав їй нещодавно привезені з Індії коштовності. Вона дуже їм зраділа, розхвалювала смак мого діда, його старанність у виконанні обов’язків і додала:

— Дорогий Єзекіє, ось банани, привезені з Індії тими самими купцями з Серендіба, від яких ти отримав свої коштовності. Віднеси ці фрукти моєму юному чоловікові й попроси, щоб він їх одразу з’їв — з любові, яку відчуває до мене.

Мій дід виконав це доручення, а молодий цар сказав йому:

— Оскільки цариця заклинає мене любов’ю, яку відчуваю до неї, щоб я негайно з’їв ці фрукти, то хочу, аби ти був свідком, що жодного не залишилось.

Але як тільки він з’їв три банани, обличчя в нього скривилося від болю, очі вилізли мало не на лоба, він страшно закричав і впав бездиханний на подушки. Мій дід зрозумів, що став знаряддям жахливого злочину. Він повернувся додому, роздер на собі одежі, одягнув веретище й посипав голову попелом.

Через шість тижнів цариця послала по нього й сказала:

— Тобі, мабуть, відомо, що Октавіан, Антоній і Лепід розділили між собою римську імперію. Мій дорогий Антоній отримав під час поділу схід, тож я хотіла б виїхати назустріч новому правителю на Сицилію. З цією метою доручаю тобі, щоб ти наказав збудувати корабель у формі мушлі й обкласти його всередині й зовні перламутром. Палуба має бути охоплена майстерною золотою сіткою, через яку можна буде бачити мене, як я з’явлюся у вигляді Венери, оточеної ґраціями й амурами. А тепер іди й постарайся виконати мої накази з властивою тобі тямущістю.

Мій дід упав цариці до ніг зі словами:

— Повелителько, прошу тебе зважити на те, що я єврей, і все, що стосується грецьких божеств, для мене є святотатством, якого я ні за що не можу припуститися.

— Розумію, — відповіла цариця, — тобі шкода мого юного чоловіка. Твій біль слушний, і я поділяю його більшою мірою, ніж сама сподівалася. Єзекіє, я бачу, що ти не створений для придворного життя, тому звільняю тебе від виконання обов’язків, які ти виконував до цього часу.

Дід не примушував повторювати йому двічі, він повернувся до себе, спакував свої речі й переїхав у маленький будиночок, який був у нього на березі Мареотійського озера. Там він пильно зайнявся остаточним влаштуванням своїх справ, бо постійно думав про переїзд до Єрусалима. Жив він у повній самотині й не приймав нікого зі своїх колишніх придворних знайомих, за винятком одного тільки музиканта Деллія, з яким його завжди поєднувала справжня дружба.

Тим часом Клеопатра, наказавши збудувати майже такий самий корабель, про який казала, висадилася на Сицилії, жителі якої справді узяли її за Венеру, а Марк Антоній, вважаючи, що вони не так вже й сильно помиляються, відплив з нею в Єгипет, де й відбувся їх шлюб, пишноту якого неможливо описати.

Коли Вічний Жид дійшов до цього місця у своїй розповіді, кабаліст сказав йому: