Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Дон Ґонсальво де Ієрро Санґре, щасливий тим, що ситуація, яка починала сильно його непокоїти, так вдало завершилася, пообіцяв якнайретельніше виконати дане йому доручення. Коли він пішов, циган звернувся до мене:

— Колись давно маркіз Торрес Ровельяс захоплювався читанням романів, тому треба прийняти його в такому місці, яке б йому сподобалося.

Ми увійшли в ущелину, затінену з обох боків густими заростями, і мене вразив несподіваний ландшафт, зовсім несхожий на те, що я досі бачив. Гострі скелі — порозривані й водночас прикрашені галявинами, на яких вишукано, але без збереження симетрії були розсаджені купами квітучі кущі — оточували озеро з темно-зеленою водою, прозорою аж до самого дна. Там, де скелі доходили до води, вузькі стежки, викуті в камені, вели з однієї галявини на іншу. Де-не-де вода впливала в ґроти, схожі на ті, які прикрашали острів Каліпсо. Це були чарівні куточки, спека ніколи туди не доходила, а освіжаюча вода немовби кликала до себе перехожого. Глибоке мовчання означало, що вже віддавна жодна людина не проникала в ці місця.

— Оце, — сказав ватажок, — провінція мого маленького царства, в якій я провів кілька років життя — якщо не найщасливіших, то принаймні найменш бурхливих. Але вже незабаром прийдуть, мабуть, обидва американці, тож подивимося, чи нема тут якогось куточка, де б ми могли на них почекати.

Після цих слів ми увійшли в одну з найпривабливіших печер, де до нас приєдналися Ребека, її брат і Веласкес. Невдовзі ми побачили обох стариганів, які наближалися до нас.

— Невже й справді, — сказав один з них, — я через стільки років знову зустрічаю людину, яка в моїй молодості зробила мені таку значну послугу? Я часто розпитував про тебе, навіть сповіщав тобі про себе, ще коли ти був з кавалером Толедо, але потім…

— Саме так, — перервав його ватажок, — потім мене було важче знайти; але сьогодні, коли ми знову разом, я сподіваюся, сеньйоре, що ти зробиш мені честь і проведеш у цих місцях кілька днів. Гадаю, що після такої втомливої подорожі відпочинок не буде зайвим.

— Це справді чарівне місце, — сказав маркіз.

— Таким воно принаймні вважається, — відповів циган. — За панування арабів це місце називали Іфрит-хамам, тобто Диявольська лазня, а тепер воно носить назву Ла-Фріта. Жителі Сьєрра-Морени бояться сюди приходити й вечорами розповідають одне одному про незвичайні речі, які тут діються. Я не маю наміру з’ясовувати їм, що вони помиляються, тому просив би, щоби більша частина ваших людей залишалися в долині, там де я розбив свій табір.

— Дорогий друже, — відповів маркіз, — дозволь тільки, щоб був зроблений виняток для моєї доньки й мого майбутнього зятя.

Замість відповіді ватажок низько вклонився й послав своїх людей, щоб привели родину й кількох слуг маркіза.

Поки циган показував своїм гостям долину, Веласкес підняв якийсь камінчик, уважно оглянув його й сказав:

— Немає сумніву, що в будь-якій нашій скловарній печі можна б розтопити цей камінчик на звичайному вогні, не додаючи ніяких інших речовин. Ми з вами знаходимося в кратері погаслого вулкану. Він має форму перевернутого конуса; якби ми знали довжину стіни, то можна було б вирахувати його глибину й визначити силу, потрібну, щоб його видовбати. Над цим варто добре подумати.

Веласкес роздумував якийсь час, дістав свої таблички, почав щось писати на них, після чого додав:

— Мій батько мав дуже вірне уявлення про вулкани. На його думку, вибухова сила, яка виникає в кратері вулкану, перевищує сили, які ми приписуємо чи то водяній парі, чи то пороху, і з цього робив висновок, що люди пізнають колись такі рідини, дія яких з’ясує їм більшу частину явищ природи.

— Отже, ти думаєш, сеньйоре герцоґ, — сказала Ребека, — що це озеро є наслідком виверження вулкану?

— І не інакше, — відповів Веласкес, — характер каменів і форма озера достатнім чином підтверджують це. Виходячи з гаданої величини предметів, які я бачу на протилежному березі, діаметр озера становить близько трьохсот сажнів; оскільки ж кут нахилу стіни конуса становить більш-менш сімдесят футів, то можемо припустити, що епіцентр знаходився на глибині 413 сажнів. Це означає, що вулкан викинув дев’ять мільйонів сімсот тридцять чотири тисячі чотириста п’ятдесят п’ять квадратних сажнів породи. А я вже сказав, що відомі нам сили природи, поєднані в якій завгодно кількості, не були б спроможні домогтися подібних наслідків.

Ребека хотіла щось на це відповісти, але тут увійшов маркіз зі своєю родиною; оскільки ж ця розмова не була б однаковим чином цікавою для всіх, тому ватажок, прагнучи покласти край цим математичним слебезуванням Веласкеса, сказав своєму гостю:

— Коли я тебе знав, сеньйоре, душа твоя була переповнена ніжними почуттями, і був ти гарний, як бог кохання. Твій шлюб з Ельвірою був, мабуть, низкою несказанних насолод. Ти зривав троянди на життєвому шляху, зовсім не торкаючись тернів.

— Не зовсім, — відповів маркіз. — Щоправда, ніжні почуття поглинули, може, надто велику частину мого життя, але оскільки я не занедбав жодного обов’язку порядної людини, то можу сміливо признатися в цій моїй слабості, а якщо хочете, то я познайомлю вас з історією мого життя.