Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Ми бачимо в елементах неживої матерії спонтанне тяжіння якщо не до органічних форм, то принаймні до комбінацій. Ці елементи поєднуються, розділяються, щоб знову поєднатися з іншими. Вони виявляють схильність до певних форм: можна подумати, що вони створені для органічного буття, однак самі собою вони організуватися не можуть і без запліднюючої іскри не здатні перейти до такого роду комбінацій, остаточним наслідком якого є життя.

Як і магнетичний флюїд, життя ми спостерігаємо тільки в його виявах. Перший такий вияв — призупинення в органічних тілах внутрішньої ферментації, яку ми називаємо розкладом. Він починається в органічних тілах, як тільки їх покине життя.

Життя може довго зберігатися в рідині, як, наприклад, у яйці, або в твердих тілах, як хоча б у зерні, щоб потім розвинутися за сприятливих обставин.

Життя знаходиться в усіх частинах тіла, навіть у рідинах, навіть у крові, яка псується, якщо її добути з наших жил.

Життя є у стінках шлунку, який воно захищає від дії шлункового соку, що розчиняє мертві тіла, які потрапляють у шлунок.

Життя якийсь час зберігається в членах, відділених від решти тіла. Нарешті, життя забезпечує здатність розмножуватися. Ми називаємо це таємницею зачаття, яка для нас так само незрозуміла, як і все в природі.

Органічні істоти поділяються на два великі роди: перший під час спалювання виділяє тверді луги, другий багатий на летючі луги. Рослини відносяться до першого роду, тварини — до другого.

Є тварини, які з точки зору будови свого організму видаються значно нижчими від деяких рослин. Такими є амеби, які можна побачити, що плавають у морі, або пузирчасті глисти, які вражають овечий мозок.

Є ще й інші, значно більш розвинені організми, в яких, однак, неможливо ясно розпізнати те, що ми називаємо волею. Так, наприклад, коли корал розкриває свою порожнину для поглинання мікроорганізмів, якими він годується, то рух цей є наслідком його будови, як ми це бачимо в квітах, коли вони закриваються на ніч, а вдень обертаються до сонця.

Тип волі поліпа, який витягає щупальця й розкриває порожнину, можна досить влучно порівняти з волею новонародженої дитини, яка вже хоче, але ще не думає. Бо воля у дитини випереджає думку і є безпосереднім наслідком потреби чи страждання.

По суті, будь-який пригнічений орган нашого тіла хоче неодмінно випростатися й примушує нас виконувати його волю. Шлунок часто опирається поживі, яку йому прописують. Слинні залози набухають від вигляду жаданої страви, а піднебіння починає лоскотати, так що розум ледь-що може здолати це. Якщо уявити собі людину, яка довший час не їла, не пила, лежала скарлючена й жила в целібаті, то ми б тоді побачили, як різні частини її тіла одночасно нав’язують їй найрізноманітніші бажання.

Волю, безпосередньо породжену потребою, ми можемо спостерігати як у дорослого поліпа, так і в новонародженої дитини. Це елементарні зачатки вищої волі, яка потім розвивається в міру вдосконалення організму. Воля у новонародженої дитини, безумовно, випереджає думку, але дуже незначно, а думка також має свої первинні елементи, з якими необхідно познайомитись.

Веласкеса, який розвивав свої погляди, в цьому місці перервали. Ребека сказала герцоґу, з яким задоволенням вона його слухала, і продовження цієї лекції, яка мене також дуже зацікавила, відклали на наступний день.

День тридцять дев'ятий

Зі сходом сонця ми вирушили в дальшу дорогу. Вічний Жид незабаром приєднався до нас і продовжив свою розповідь.

Поки я всією душею віддавався мріям про прекрасну Сару, Германус, якого мої наміри мало обходили, провів кілька днів, слухаючи повчання певного вчителя на ім’я Йошуа, який пізніше уславився під іменем Ісуса, бо Ісус по-грецькому означає те саме, що Йошуа на давньоєврейському, як ви можете в цьому переконатися з перекладу Сімдесяти. Германус хотів навіть вирушити зі своїм вчителем до Галілеї, і тільки думка, що він може бути мені корисним, затримала його в Єрусалимі.

Одного вечора Сара зняла свій серпанок і хотіла повісити його на гілках бальзамінового дерева, але вітер у ту ж мить підхопив легеньку тканину й, розвіваючи нею, заніс аж на середину Кедрону. Я кинувся в річку, схопив серпанок і почепив його на кущах біля підніжжя садової тераси. Сара кинула мені золотий ланцюжок, який зняла з шиї. Я поцілував його, а потім уплав повернувся на другий бік річки.

Плюскіт води розбудив старого Седекію. Він захотів довідатися, що сталося. Сара почала розповідати йому, старий пройшов кілька кроків уперед, гадаючи, що стоїть біля балюстради; тим часом же увійшов на скелю, де не було ніяких поручнів, бо їх заступали густі кущі. Нога в нього послизнулася, кущі розійшлися, і старий шубовснув у річку. Я кинувся за ним, схопив його й витягнув на берег. Усе це сталося в одну мить.

Седекія прийшов до тями й, бачачи себе в моїх обіймах, зрозумів, що завдячує мені життям. Він запитав мене, хто я.

— Єврей з Александрії, — відповів я, — звуть мене Антипа; я втратив батька й матір і, не знаючи, що мені робити, прийшов шукати щастя в Єрусалимі.