Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Мій чоловік відповів з такою притомністю, якої я ніколи в ньому не підозрювала.

— Я ніколи в житті не бачив графа де Пенья Флор. Двоє невідомих людей прийшли до мене вчора з векселем на сто дублонів, який я близько року тому виписав у Мадриді, тож мусив оплатити його. Якщо хочеш, сеньйоре, я тут же піду по вексель.

Чиновник добув з кишені листа і сказав:

— Читай, сеньйоре: «Завтра ми відпливаємо на Сан-Домінґо з дублонами поштивого Корнадеса».

— Саме так, — відповів мій чоловік, — це, видно, ті дублони за вексель. Я виписав його на пред’явника, тому не мав права нікому відмовити у виплаті або ж випитувати ім’я.

— Я належу до кримінального суду, — сказав чиновник, — і не повинен мішатися до торговельних справ. Прощавай, сеньйоре Корнадес; вибач, що ми тебе потурбували.

Як я тобі вже казала, мене здивувало це цілковите самовладання мого чоловіка, хоча я вже не раз помічала: щоразу, коли йшлося про його власну вигоду чи особисту безпеку, він ставав мало не ґенієм. Після першого страху я запитала любого Корнадеса, чи він і справді наказав убити графа де Пенья Флор. Спершу він заперечував, нарешті визнав, що дав сто дублонів фехтувальнику Карамансі, однак не за вбивство, а щоб той усього лиш випустив трохи надто буйної крові з графа.

— І хоча я лиш мимовільно посприяв цьому вбивству, — додав він, — але воно лежить тягарем на моїй совісті, тому я вирішив відправитися в паломництво до святого Якова Компостельського, а може, й далі, аби тільки дістати якомога більше відпущень гріхів.

Від того дня, коли мій чоловік зробив мені це визнання, в нашому домі почали діятися різні дивовижні випадки. Корнадесу щоночі являлася якась страшна мара, непокоячи й без того розтривожену совість. Нещасні дублони завжди з’являлися без запрошення. Часом у темряві чувся понурий голос: «Повертаю тобі твоїх сто дублонів», — після чого чувся дзенькіт, наче хтось рахував гроші.

Одного вечора служниця побачили в кутку миску, наповнену дублонами, засунула туди руку, але знайшла тільки купу сухого листя, яке й принесла нам разом із мискою.

Наступного вечора мій чоловік, проходячи кімнатою, скупо освітленою місячними променями, побачив у кутку людську голову в мідниці; перелякавшись, він утік з кімнати, прибіг до мене й усе розказав. Я пішла туди сама й знайшла дерев’яну голову від його перуки, яку випадково поставили в мідницю для гоління. Не маючи бажання сперечатися з ним, а водночас прагнучи зберегти в ньому той постійний неспокій, я почала жахливо кричати й запевнила його, що також бачила криваву й страшну голову.

Відтоді та голові являлася майже всім мешканцям нашого дому й настільки жахала мого чоловіка, що я боялася за його розум. Мабуть, зайвим буде говорити тобі, що всі ті випадки були справою моїх рук. Граф де Пенья Флор був усього лиш вигадкою, створеною для того, щоб непокоїти Корнадеса й позбавити його давнішого блаженства. Судові чиновники, як і фехтувальники, були слугами герцоґа Аркоса, який одразу після шлюбу повернувся до Саламанки.

Минулої ночі я вирішила в новий спосіб налякати свого чоловіка, бо не сумнівалася, що він одразу втече зі спальні до своєї кімнати, де молиться перед аналоєм; тоді я мала намір замкнути двері на ключ і впустити до себе герцоґа через вікно. Я не боялася, що чоловік його помітить або що побачить драбину, бо кожного вечора ми добре замикали дім, а ключ я ховала під подушку. Коли ти раптом з’явився у вікні, чоловік знову був переконаний, що голова графа де Пенья Флор являється дорікати йому за пожертвувані сто дублонів.

Ну, й під кінець мені залишається додати ще декілька слів про ту набожну й взірцеву сусідку, яка викликала у мого чоловіка таку необмежену довіру. Та ба! Цією сусідкою, яку ти бачиш поруч мене, був сам герцоґ, переодягнений жінкою. Саме так, герцоґ, який безтямно кохає мене, можливо, тому, що й досі не впевнений у моїй взаємності.

Цими словами Фраскіта завершила свою розповідь, а герцоґ, звернувшись до мене, сказав:

— Довірившись тобі, ми розраховували на твою спритність, яка може нам придатися. Йдеться про те, щоб прискорити виїзд Корнадеса; крім того, ми хочемо, щоб він не обмежився паломництвом, а й покутував певний час у якомусь святому місці. Для цього нам потрібний ти й четверо твоїх товаришів, які мають тебе слухатися. Зараз я з’ясую тобі наш задум.

Коли Бускерос говорив це, я зі страхом побачив, що сонце вже зайшло і що я можу спізнитися на побачення, призначене мені прекрасною Інесою. Тому я перервав його розповідь і заклинав, аби він відклав на наступний день історію задумів герцоґа Аркоса. Бускерос відповів мені зі своїм звичним нахабством. Тоді, не в стані вже стримати гнів, я вигукнув:

— Негідний нахабо, так забери ж це життя, яке ти отруюєш, або захищай своє!

Говорячи це, я оголив шпагу й примусив свого противника зробити те саме.

Оскільки мій батько ніколи не дозволяв мені оголяти шпагу, то я зовсім не знав, як з нею поводитись. Спершу я почав швидко крутити нею, чим дуже здивував свого противника, однак невдовзі Бускерос зробив випад і проштрикнув мені руку, а крім того, кінчик його шпаги поранив мені плече. Зброя випала мені з рук, я впав, залитий кров’ю, найбільше, однак, мучила мене думка, що я не зможу прийти о призначеній годині й дізнатися про те, про що прекрасна Інеса хотіла мене повідомити.