Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Мати помилялася, бо моя сестра ще й досі сидить у дівках, а я вже майже рік як заміжня.

Наша вулиця була досить відлюдною, і я рідко коли мала приємність бачити перехожих, зовнішність яких заслуговувала моєї уваги. Однак певна обставина сприяла моїм намірам. Якраз під нашими вікнами стояла під розлогим деревом кам’яна лавка, так що хто хотів роздивитися мене, міг безпечно присісти на ній, не викликаючи ніяких підозр.

Одного дня якийсь молодий чоловік, одягнений значно елегантніше, ніж ті, яких я бачила досі, всівся на лавці, вийняв з кишені книжку й почав читати, але тільки-но помітив мене — тут же покинув читання і вже не відводив від мене очей. Незнайомець повертався кілька наступних днів, а тоді одного разу підійшов до мого вікна, наче шукаючи чогось, і сказав:

— Чи ти, сеньйоро, нічого не упустила?

Я відповіла, що ні.

— Тим гірше, — тут же промовив він, — бо якби ти була упустила цей хрестик, який носиш на шиї, то я б підняв його і з радістю забрав додому. Маючи щось, що тобі, сеньйоро, належить, я міг би собі уявити, що не настільки тобі байдужий, як інші люди, які сідають на цій лавці. Враження, яке ти, сеньйоро, справила на моє серце, заслуговує, може, на те, щоб ти мене трошки відрізняла від загалу.

У цю мить увійшла моя мати, тому я нічого не змогла відповісти, але швиденько відв’язала хрестик і зронила його на вулицю.

Під вечір я побачила двох сеньйор зі слугою в багатій лівреї. Вони сіли на лавці, зняли мантильї, після чого одна з них витягнула клаптик паперу, розгорнула його, вийняла маленький золотий хрестик і кинула на мене глузливий погляд. Я була переконана, що молодий чоловік подарував цій жінці перший доказ моєї прихильності, і мене охопив такий сильний гнів, що я цілу ніч очей не заплющила. Наступного дня облудник знову всівся на лавці, і я з великим здивуванням побачила, як він дістав з кишені клаптик паперу, розгорнув його, вийняв хрестик і почав його цілувати.

Під вечір я побачила двох слуг, одягнених, як той, якого я бачила попереднього дня. Вони принесли стіл, накрили його, після чого пішли й повернулися з морозивом, оранжадом, шоколадом, тортами й іншими ласощами. Незабаром з’явилися ті самі дві сеньйори, сіли на лавці й наказали подати їм принесені речі.

Моя мати й сестра, які ніколи не дивилися у вікно, не змогли цього разу подолати цікавість, особливо почувши дзенькіт тарілок і склянок. Одна з тих жінок, помітивши їх у вікні, запросила обох на підвечірок, додавши лиш, щоб звеліли винести кілька стільців.

Мати охоче прийняла запрошення й наказала винести стільці на вулицю, і ми, трошки причепурившись, пішли подякувати сеньйорі, яка виявилася такою люб’язною. Підійшовши до неї, я побачила, що вона дуже схожа на мого молодого незнайомця, і дійшла висновку, що це має бути його сестра; мабуть, брат говорив їй про мене, дав їй мій хрестик, і добра сестра прийшла вчора під наші вікна тільки для того, щоб мене побачити.

Незабаром помітили, що бракує ложок, тож відправили за ними мою сестру; потім забракло серветок, мати хотіла послати мене, але молода дама дала мені знак, і я відповіла, що не зумію їх знайти, тому мати була вимушена піти сама. Тільки-но вона відійшла, як я звернулася до незнайомки:

— Здається мені, що у тебе, сеньйоро, є брат, дуже на тебе схожий.

— Зовсім ні, — відповіла вона, — тим братом, про якого ти, сеньйоро, говориш, є я сам. Моїм братом є герцоґ Санлукар, я ж незабаром стану герцоґом Аркосом, бо маю одружитися зі спадкоємицею цього титулу. Я ненавиджу свою майбутню дружину, але якщо не погоджуся на цей шлюб, то в моїй сім’ї почнуться страшні сварки, до яких мене зовсім не тягне. Не маючи можливості розпоряджатися своєю рукою, як хочу, я вирішив зберегти своє серце для когось більш гідного кохання, ніж герцоґиня Аркос. Однак не думай, сеньйоро, що я збираюся говорити про речі, які плямитимуть твою репутацію, але ані ти, ані я не покидаємо Іспанію, тож доля може знову нас поєднати, а якби вона була до нас неприхильною, то я зумію винайти інші способи, щоб з тобою бачитися. Твоя мати зараз повернеться, а поки що прийми цей діамантовий перстень на доказ того, що я не збрехав, говорячи про своє походження. Благаю тебе, сеньйоро, не відмовляйся від цієї пам’ятки, а я буду радий, якщо вона завжди тобі про мене нагадуватиме.

Мати виховувала мене в строгості, і я знала, що не слід приймати від незнайомих подарунки, але певні міркування, які в мене тоді з’явилися і яких я зараз уже не пам’ятаю, зумовили, що я взяла перстень. Тим часом мати повернулася з серветками, а сестра — з ложками. Незнайома сеньйора була дуже люб’язною того вечора, і ми всі розійшлися задоволені зустріччю. На другий день, як і в усі наступні, привабний юнак не з’являвся більше під моїми вікнами. Мабуть, поїхав одружуватися з герцоґинею Аркос.

Першої ж неділі після цього випадку я подумала, що рано чи пізно в мене побачать перстень, тож, будучи в костелі, я вдала, що знайшла його під ногами, і показала матері, яка заявила, що це, без сумніву, кусок скла в латунній оправі, однак звеліла мені сховати його до кишені. Ювелір мешкав по сусідству, ми показали йому перстень, він оцінив його у вісім тисяч пістолів. Мати була щаслива, почувши таку велику ціну; вона тут же заявила, що найкраще було б пожертвувати його святому Антонію Падуанському як особливому опікуну нашої родини, але, з іншого боку, сума від продажу дозволила б забезпечити посагом мене і мою сестру.

— Вибач мені, дорога матусю, — відповіла я, — але спершу добре було б оголосити, що ми знайшли перстень, не називаючи його вартості. Якщо власник з’явиться, ми віддамо йому пропажу, якщо ж ні — то моя сестра, як і святий Антоній Падуанський, не мають на нього ніяких прав, бо це я знайшла перстень, і тільки мені він належить.

Мати на це нічого не відповіла.

В Саламанці було оголошено, що знайшовся перстень, однак вартість його не сповіщалася; і, як ти можеш легко здогадатися, ніхто не зголосився.

Юнак, від якого я дістала такий коштовний подарунок, справив на мене велике враження, і я цілий тиждень не показувалася у вікні. Однак природні схильності взяли гору, я повернулася до давніх звичок і, як і раніше, проводила цілі дні, виглядаючи на вулицю.