— Розпродають майно старого чинбаря. Можете глянути — це безкоштовно.
— Чому ж ви розпродаєте майно старого?
— Щоб заробити грошей.
— Кому?
— Ну, всяким ієвусам, саддукеям та публіканам, котрим він боргував. Продають усе, навіть голубенят, що сьогодні вилупились, і все одно боргів не погасити.
— Коли я їх знав, він був добрим господарем і дружина в нього була бережлива, порядна жінка.
— Так і було, пане солдате, поки він не почав пити.
— Чого ж він почав пити?
— Тому, що був у нього син-пройдисвіт, котрий пішов блудом років десять тому. Багато вісток приносили батькам про його подвиги. Став грабіжником, розбійником, потім удавав з себе польського графа, вів безсоромне життя, підробляв папери, втік з в'язниці, обікрав монастир. Кожного року приносили все гірші і гірші звістки про Х'юго. Бідолашний старий вже навіть з дому не міг вийти, аби сусіди не обговорювали походеньки його сина. Так він і тягав додому вино, заливаючи ним горе. Остаточно спився після смерті дружини.
— Так вона померла? — я ледве втримався, аби з горлянки не вирвалось слово «моя мати».
— Добре, що не дожила добра душа до цього дня. Вибачте, але мені треба трохи побарабанити, аби привабити побільше людей на розпродаж.
На бій барабану сходилося багато різного люду. Я ж підійшов до вікна і заглянув до кімнати, де всякі торговці та спекулянти бились за речі моїх батьків. На черзі була мантилья моєї матері, яку вона одягала до церкви. Чудова шовкова мантилья зі срібною застібкою. Йшов торг: «Один драєр!», «Срібняк», ще… О Боже, як хотілося мені закричати: «Тисяча талерів! Він мій!» Та в мене не було більше талера в кишені. Зрештою його купив якийсь старий купець і одразу накинув собі на плечі. Комедія! Натовп реготав. А в мене серце краялось.
Я повернувся до трабанта.
— І давно померла господиня? — запитав я в нього.
— Досить давно, аби про неї забути; але не так давно, аби не знайти її могили. Її поховали на кладовищі коло руїн храму на горі.
— А чоловіка? — спитав я.
— Цього я не знаю. Душа його полетіла чи то до раю, чи до пекла, чи в чистилище — мені цього не знати. Що стосується тіла, то ховають його сьогодні, от тільки не знаю де.
— Зараз ховають? А чому не б'ють у дзвони?
— За такими мертвими у дзвони не дзвонять, бо ж він повісився. Так, саме так! Ось на цій шовковиці, на гілляці, що виходить на вулицю.
— Як він міг таке вчинити?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка» автора Мор Йокаї на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка“ на сторінці 68. Приємного читання.