Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

Пан Маєр представив мене юнкером Германом, а дівчину — як юнгфер Агнесу.

Агнеса була дівчиною сентиментальною. Під час вечері ми сиділи поруч і все, про що я міг з нею говорити, це хіба що розповідати, що як у мене буде можливість, я так само придбаю такий будинок і такі ж самі срібні ложки, якими ми їмо шоколадний пудинг. На них виб'ю свій герб та монограму. А потім натякнув: яка б чудова вийшла монограма з перших літер імен Германа та Агнеси. Їй це здалося неможливим. Я ж відповів, що це дуже просто. Літеру А вплести в літеру Г і вийде ідеальна комбінація. Вона ж сказала, що тоді з цього вийде Б. Я зрозумів, що вона хилить до слова біль, і сказав, що «подвійний біль» — це ніщо інше, як кохання.

Мені сподобалась ця дівчина. Та і я не був якимось негідником чи пройдисвітом.

(— Відколи? — запитав солтис.

— Та з тих пір, як в моїй кишені з'явився вексель на дві тисячі талерів.

— Нічогенький такий здобуток.)

Я хотів довести, що я і справді благородний муж.

На пальці в старого Маєра була діамантова каблучка. Я сказав, що мені вона дуже сподобалась і я хотів би її придбати.

— Йой, юнкере Германе, це дуже дорога каблучка, — сказав господар. — Сам карбункул в ньому потягне на п'ятдесят талерів. До того ж це сімейна реліквія. Я не віддам її за жодну ціну. Навіть за сімдесят талерів не віддам.

— То віддай за вісімдесят.

— Ех, я б ніколи і нікому її не віддав, але тобі, юнкере Германе, так і бути, віддам за вісімдесят п'ять.

— Домовились! Запишіть на мій рахунок і розрахуюся з тих двох тисяч талерів, які у вас на збереженні.

На словах «дві тисячі талерів» прекрасна Агнеса поклала ще один шматок шоколадного пудингу мені на тарілку.

— Треба написати маленьку розписку, бо ж всі ми смертні, — сказав пан Маєр.

— Напиши сам, як треба. Я звик тільки ставити свій підпис під такими речами, — відповів я впевнено. Та сказав я це тому, що хотів, аби старий покинув кімнату на деякий час. Мінхер давно спав у кріслі. Руперт, старий студент, таке чудив з іншими двома дівчатами, наче він не був їхнім братом, а вони його сестрами. Тож у мене була можливість перешіптуватись з Агнесою.

— Мені так шкода, що батько продав діамантову каблучку. Це родинний талісман. Обручка моєї матері.

— А якщо я купив цю каблучку, може, вона залишиться в родині? — шепотів я їй на вухо.

— Як таке можливо? Я не розумію, — опустила вона очі.

— Я б вам все пояснив, якби ми могли залишитись наодинці.

— Це дуже просто, — сказала вона. — Коли всі заснуть, ми зможемо зустрітися у мансарді.Там буде можливість розповісти мені про все. Дуже цікавить мене відгадка.