Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

У гайдамак була давно розроблена стратегія, завдяки якій вони часто з ганьбою проганяли нападників. Через штучний прохід, відкриваючи підземний шлюз, випускали в долину всю воду з солоного озера, котра буквально змітала супостата. Та військо Шинявського вже знало про цю хитрість. Після туманної ночі, коли сонце встало, ми прокинулись і побачили, що долину огороджує кам'яна стіна. Кам'яний окоп будували циклопічним методом з будь-яких уламків скель, залишивши внизу щілину, через котру уся вода тихо і безперешкодно могла витекти.

Це була біда. Але біда зростала далі. На другий та третій день стіна ставала все вищою і була оздоблена люками для гармат.

Я одразу пояснив Ведмедю, що з цього буде. Якщо ця стіна зрівняється по висоті з нашим дерев'яним каналом, котрий відводить воду від задньої до передньої стіни, тоді військо Шинявського за допомогою аркебузи прострелить через неї мотузку. Далі за нею протягнуть залізного ланцюга, яким завалять всю нашу конструкцію.

Тоді ми помремо від спраги. Тому що скільки б води ми не назбирали в озері, через сіль її пити не можна буде.

— З цього буде ще більша біда, — проревів Ведмедь, — про яку і не здогадуєшся!

Після цього він став дуже сердитим.

Гайдамаки багато разів намагались атакувати вночі кам'яну стіну, однак противник не дрімав, даючи відсіч із гарматних люків у стіні. Атакуючі поверталися з побитими головами.

Тепер вся надія була тільки на мене та гармату, котру я вичистив до блиску; постамент для гармати теж був готовий, а ядра я наробив сам.

За цей час ворожа вежа вибудувалась до небезпечної висоти, нарівні з нашим дерев'яним каналом.

Коли вони її завершили, то відмітили свою радість громом барабанів і труб. Того дня, наче мурники, коли закінчують будувати стіни і виставляють так зване «травневе дерево», прикрашене стрічками, апельсинами та пляшками, вони виставили шибеницю, колесо та руку з палашем, наче повідомляючи про смертний вирок загнаним у пастку розбійникам.

Наче на підтримку моїм словам, сам полковник ворожого війська виліз на найвищу точку стіни, куди наші кулі точно не влучать, та розмістивши гармату на тринозі, направив її на дерев'яний канал.

— Тепер дивись сюди! — сказав я Ведмедеві і націлився на самий пік ворожої вежі.

Вистрілив він і вистрілив я. От тільки після мого пострілу не було вже ані шибениці, ані полковника на стіні. Та й сама верхівка відлетіла далеченько.

Другим пострілом я взяв основу кам'яної стіни.

Шостим залпом я завалив усю стіну, котра поховала разом із собою усіх, хто стріляв з мушкетів крізь люки в стіні.

Після цього гайдамаки з риком спустились на своїх кошиках, і напали на перелякане військо. Поки гайдамаки добивали залишки супостата, я перетягнув свою гармату до самого краю печери. Там, прямо над головами гайдамак, я націлився у військо Потоцького, котре підходило на допомогу. Гайдамаки здобули перемогу, ганебно відігнавши ворога до самого замку.

Ось таку силу має гармата у того, хто вміє з нею поводитись.

(— На сьогодні цього лихого вчинку вистачить, — сказав князь. — Думаю всі ми можемо піти спати, ввіривши душі наші Господу. Завтра продовжимо зізнання.)

Коли Ведмідь, розбивши ворога, і з великою здобиччю, повернувся до печери Прес'яка, де я залишився, то сказав:

— Ну, хлопче, ти заслужив на своє ім'я, довівши, що ти справжній Баран. Ти визволив нас із пастки. Тобі ми завдячуємо перемогою. Ось скарби, які ми принесли з собою. Вибирай. Твоя першість.