Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Мені відповів тихий голос:

— Нам холодно — відчини, це ми — твої дві коханки.

— Аякже, кляті повішеники, — закричав я, — забирайтеся геть до ваших шибениць! Не заважайте мені спати!

На це знову озвався тихий голос:

— Ти насміхаєшся з нас, бо сидиш у каплиці, але вийди-но до нас надвір.

— Та хоч зараз! — швидко відповів я. Схопив шпагу й хотів вийти, але що ж, коли двері виявилися замкненими. Я сказав про це упирям, які нічого не відповіли. Потім я ліг і спав аж до білого дня.

День третій

Розбудив мене голос пустельника, який, схоже, несказанно тішився, що бачить мене здоровим і веселим. Він обійняв мене зі сльозами на очах і сказав:

— Сину мій, дивні речі діялися цієї ночі. Скажи правду: чи ночував ти у Вента-Кемаді й чи мав там справи з нечистими? Бо ще можна цьому зарадити. Стань на коліна біля стоп вівтаря, визнай свої гріхи й покайся.

Він досить довго умовляв мене, потім замовк і чекав на мою відповідь.

— Отче, — відповів я йому, — я сповідався, виїжджаючи з Кадикса, і не думаю, що від того часу сотворив якийсь смертний гріх, хіба що уві сні. Я й справді ночував у Вента-Кемаді, але якщо й бачив там що-небудь, то маю свої причини, щоб про це не згадувати.

Пустельник на перший погляд сильно здивувався цій відповіді; від докоряв мені, що я запав у диявольську гординю й неодмінно прагнув переконати мене в нагальній потребі сповіді. Однак невдовзі, бачачи, що я твердо стою на своєму, він подобрішав, покинув апостольський тон, яким промовляв до мене, й сказав так:

— Сину мій, мене дивує твоя відвага. Скажи мені, хто ти, хто тебе виховував і чи віриш ти в духів. Прошу тебе, заспокой мою цікавість.

— Отче, — сказав я, — ти виявляєш мені честь, прагнучи ближче мене пізнати. Дозволь мені встати, а тоді я прийду до тебе в келію і розповім тобі про себе все, що ти захочеш, з усіма подробицями.

Пустельник знову обійняв мене і пішов.

Одягнувшись, я пішов до хатини, де старець кип’ятив козяче молоко, яким він мене й пригостив з цукром і хлібом, сам же задовольнився кількома якимись вареними корінцями. Поснідавши, пустельник обернувся до безумця й промовив:

— Пачеко! Пачеко! Іменем твого Спасителя наказую тобі: жени тих кіз на гору.

Пачеко страшенно заревів і пішов.

Після чого я такими словами почав розповідати про свої пригоди:

Я походжу зі старовинного роду, в якому було мало знаменитих мужів і ще менше достатків. Весь наш маєток становив рицарський лен, що звався Ворден, який входив у склад Бурґундського герцоґства й знаходився в Арденнських горах.