Моя відданість вашій світлості — це єдине почуття, яке наповнює мою душу. Для почуттів, які належаться дружині, в ній не знайдеться місця. Леонора заслуговує чоловіка, який кохав би тільки її.
Відповідь я отримав таку:
Зайвим було б продовжувати приховувати від тебе, що ти небезпечний для мене і що твоя відмова справила мені найбільшу радість, яку я мала в житті. Однак я вирішила перемогти саму себе. Пропоную тобі вибір: або ти одружишся з Леонорою, або назавжди будеш віддалений від мене, або навіть вигнаний з Іспанії. Ти знаєш, що мій рід має достатній вплив при дворі. Не відповідай мені на цей лист; дуеньї ж я дам відповідні розпорядження.
Хоч я й був закоханий у герцоґиню, однак її непомірна гордість сильно зачепила мене. Спочатку я хотів в усьому признатися Толедо і вдатися до його захисту, але кавалер, все ще закоханий у герцоґиню Сидонію, був надто прив’язаний до її приятельки й ніколи не став би робити щось проти неї. Тому я вирішив мовчати, а ввечері сів біля вікна, щоб придивитися до своєї майбутньої дружини.
Вікна були відчинені, я добре бачив усе приміщення. Леонора сиділа в оточенні чотирьох жінок, які займалися її нарядом. На ній була біла атласна сукня, розшита сріблом, віночок з квітів на голові й діамантове намисто. Довга біла вуаль покривала її всю з ніг до голови.
Мене здивували ці приготування; невдовзі моє зачудування стало ще сильнішим. У глибині кімнати поставили стіл, прикрашений, як олтар, запалили на ньому свічки. Увійшов священик з двома сеньйорами, які, схоже, мали бути свідками обряду, бракувало тільки молодого. Я почув стук у двері й голос дуеньї, яка сказала мені:
— На тебе чекають, сеньйоре. Чи ти, може, збираєшся противитись наказам герцоґині?
Я пішов за дуеньєю. Наречена не зняла вуалі, її руку вклали в мою, одне слово, нас обвінчали. Свідки побажали мені щастя, як і моїй дружині, обличчя якої вони не бачили, й пішли. Дуенья відвела нас у кімнату, слабо освітлену місячними променями, й зачинила за нами двері.
Коли циган дійшов до цих слів, один із його підвладних покликав його. Він пішов, і того дня ми більше його не бачили.
День п'ятдесят шостий
Ми зібралися, як завжди, і циган, маючи вільний час, розповідав далі так:
Продовження історії ватажка циганЯ розповів вам про свій дивний шлюб. Те, як я жив зі своєю дружиною, теж було особливим. Після заходу сонця відкривалися віконниці, і я бачив весь її дім, однак вона не виходила з дому, і я не мав можливості наблизитись до неї. Лише опівночі по мене приходила дуенья, а під ранок приводила мене назад.
Через тиждень герцоґиня повернулася до Мадрида. Я постав перед нею дуже зніяковілий. Я ж бо вчинив святотатство по відношенню до кохання, яким палав до неї, і гірко докоряв собі. Вона, навпаки, ставилася до мене з надзвичайною прихильністю. Щоразу, опинившись зі мною сам на сам, вона забувала про свою колишню холодність, я був для неї братом і приятелем.
Одного вечора, повертаючись до себе, я якраз зачиняв двері, коли відчув, що хтось тягне мене за полу. Я обернувся і пізнав Бускероса.
— Нарешті я тебе впіймав, сеньйоре, — сказав він. — Кавалер Толедо жаліється, що вже дуже давно не бачив тебе, що ти ховаєшся від нього й що він навіть не здогадується, чим ти таким важливим зайнятий. Я попросив у нього двадцять чотири години часу, після чого пообіцяв йому про все детально розповісти. Як бачиш, мені пощастило. Але ти, паничу, не забувай, що маєш ставитися до мене з пошаною, я ж бо одружений з твоєю мачухою.
Ці останні слова нагадали мені, як сильно Бускерос посприяв смерті мого батька, тож я не стримався, поставившись до нього зневажливо, і мені вдалося його позбутися.
Наступного дня я пішов до герцоґині й розповів їй про цю нещасливу зустріч. Вона була, схоже, сильно збентежена.
— Бускерос, — сказала вона, — це шпигун, від якого нічого не приховаєш. Треба вберегти Леонору від його цікавості. Я ще сьогодні відправлю її в Авілу. Не сердься на мене за це, Авадоро, я роблю це для вашого спільного щастя.
— Сеньйоро, — відповів я, — умовою щастя є виконання бажань, я ж ніколи не бажав собі стати чоловіком Леонори. Незважаючи на це, мушу визнати, що тепер я прив’язався до неї, і з кожним днем любов моя все сильніша, якщо вже вжити такий вираз, бо вдень я її ніколи не бачу.
Того ж вечора я пішов на вулицю Ретрада, але нікого не застав. Двері й вікна були зачинені.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рукопис, знайдений у Сараґосі» автора Ян Потоцький на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі“ на сторінці 176. Приємного читання.