Розділ «Три: Детективний роман »

— А на яку людину ви схожі?

— На дуже стурбовану.

— Чому ви так уважаєте?

— А вас ситуація не турбує?

— Де Карлотта де Валле?

— Не знаю.

— Чому б вам не відпочити і не подумати про це?

Лишившись на самоті в кімнаті для допитів, Пфефферкорн міцно заплющив очі, щоб не бачити перед очима спотвореного тіла Хесуса Марії де Ланчбокс. Мабуть, він більше не зможе їсти рігатоні. Саме тоді, коли йому стало трохи легше, двері відчинилися, і повернулися детективи. Канола — усміхнений чорношкірий чоловік у великих жіночих окулярах. Сокдолейгер — білий і неголений. Сорочка у нього не була зім’ятою лише тому, що туго напнулася на череві.

— Так-так,— сказав Канола.— Спробуємо ще раз.

Пфефферкорн так зрозумів, що нескінчене повторювання одних і тих самих питань мало змусити його заплутатися. Він уп’яте переказав усі події цього вечора. Розказав, як розхвилювався, побачивши ворота розчиненими. Як скавчав собака, щоб його випустили.

— Гарна казочка,— сказав Канола.— Не дивно, що ви письменник.

— Це не казочка,— відповів Пфефферкорн.

— Він же не сказав, що це неправда,— втрутився Сокдолейгер.

— Просто зробив вам комплімент за те, що так чудово розповідаєте,— погодився Канола.

Він дозволив, щоб його допитували іще кілька годин, і попросив покликати адвоката.

— Навіщо вам адвокат?

— Мене заарештовано?

Детективи перезирнулися.

— Бо якщо ні,— сказав Пфефферкорн,— я хотів би піти.

— Гаразд,— погодився Канола.