Розділ XIII КОРАБЛЮ — ЗЛІТ!

— Зореліт прийшов з неймовірно далеких глибин космосу. Не менше тисячі років знадобиться, щоб повідомлення звідси досягло Землі, і дві тисячі років на обмін сигналами.

— Це означає?! — напівзапитально вигукнув Ген Ші.

— Це означає, що ніякого другого зорельота не буде… Адже я був радником на переговорах із землянами… І ще, — заквапився Нар-Янг, — показане нам засідання земної ради, яке дозволило знищити Ян-Ях, — обман, блеф, містифікація, пусте залякування. Нікого стирати з лиця планети вони не будуть! У них немає на це повноважень!

— Ну, такі справи можливі й без повноважень, особливо коли далеко від своїх володарів, — подумав уголос Ген Ші й раптом грізно тицьнув пальцем в ученого: Ніхто про це не знає? Ти нікому не обмовився?

— Ні, ні, клянуся Змієм, клянуся Білими Зірками!

— І це все, що ти можеш повідомити?

— Все.

Досвідчене вухо Ген Ші вловило невпевненість у відповіді. Він ворухнув зламаними, як у більшості мешканців Ян-Ях, бровами, пронизуючи жертву безжалісним поглядом.

— Шкода, але все-таки доведеться прокатати тебе на умаазі. Гей, узяти його!

— Не треба! — відчайдушно заверещав Нар-Янг. — Я сказав усе, про що здогадався. Тільки… Ви помилуєте й відпустите мене, великий?

— Ну? — гримнув Ген Ші, змітаючи останні рештки волі вченого.

— Я чув розмову двох наших фізиків, ненароком, клянуся Змієм! Ніби вони розгадали загадку захисного поля землян. Його неможливо долати миттєвими ударами на зразок куль чи вибуху. Чим сильніший удар, тим більша сила відбиття. Але якщо розітнути його повільним натиском поляризованого каскадного променя, то воно піддається. І один сказав, що хотів би спробувати свій квантовий генератор, недавно виготовлений ним у робочій моделі.

— Імена?

— Ду Бан-Ла і Ніу-Ке.

— Тепер усе?

— Геть усе, великий. Більше я нічого не знаю. Клянуся…

— Можеш іти. Дайте йому голку і плащ, відвезіть куди треба.

До Нар-Янга, що натягав штани, підійшли “лілові”.

— Ще двох за цими фізиками! Ні, беріть тільки Ду Бан-Ла. З жінкою доведеться морочитися, вони завжди впертіші!

Старший з “лілових” низько вклонився, зник за дверима. Інші підвели вченого до виходу. Ледве він ступив на поріг, як офіцер у чорному, що мовчки стояв збоку, вистрілив йому в потилицю довгою голкою з повітряного пістолета. Голка беззвучно вп’ялася між основою черепа й першим хребцем, обірвавши життя Нар-Янга, який так і не встиг осягти простої істини, що ніякі умови, благання й угоди з бандитами неможливі. Рештки давньої віри в слово, честь чи співчуття занапастили безліч тормансіан, які намагалися вислужитися перед олігархами й повірили в “закони” та права зграї вбивць, якими були, по суті, Рада Чотирьох і її вищі наближені.