Розділ IX СКУТА ВІРА

Тормансіанин підвівся з дивана, рішуче труснув головою.

— Ні, Родіс, — він вимовив земне ім’я незвично для різкої мови Торманса — співуче й ніжно, — я не зможу бути ідеально здоровим серед хворобливих людей своєї планети. Не зможу, бо знаю, як багато часу й сил потрібно витрачати на себе, щоб триматися на цьому рівні. Я ж не отримав ідеального тіла у спадщину від предків. Саме лише наближення до вашої сили вимагатиме стільки часу й уваги до себе, що мене не стане на важливіше: доброту, любов, співчуття й турботу про інших, у чому я бачу свій обов’язок. Замало любові й добра в нашому світі! Замало людей обдарованих, котрі не розтринькали свої душевні сили на дрібниці на зразок кар’єри — життя, багатого матеріального, чи влади. Я народився слабим, але з любов’ю до людей, і не маю права зійти з цього шляху. Дякую вам, Родіс!

Родіс помовчала, вглядаючись в інженера, потім її “зоряні” очі згасли, приховані опущеними віями.

— Гаразд, Таель! Спонукання ваші прекрасні. Ви по-справжньому сильна людина. Майбутнє планети в руках таких, як ви. Але прийміть від мене лише один подарунок. Він позбавить вас страху перед можливими катуваннями і виведе з-під влади катів. Якщо вважатимете за потрібне, то передасте його іншим…

Вона знову глянула на інженера: чи розуміє?

— Так, ви правильно здогадались. Я навчу вас умінню одразу померти в будь-яку мить, за власним бажанням, не користуючись нічим, окрім внутрішніх сил організму. Споконвіку всі тирани над усе ненавиділи людей, які самовільно вислизали з-під їхньої влади над життям і смертю. Право розпоряджатися життям і смертю стало невід’ємним правом володаря. І люди повірили в цей фетишизм, підтримуваний християнською церквою. За тисячоліття цивілізацій, що проминули на Землі, вони не вигадали нічого, окрім болісних способів самовбивства, доступних і звірові. Лише мудреці Індії рано зрозуміли, що, зробивши людину володарем власної смерті, вони звільняють її від страху перед життям… — Родіс подумала й запитала: — Але, можливо, з вашим обов’язком “ранньої смерті” все це не так істотно, як у давнину на Землі?

— Дуже важливо! — вигукнув Таель. — “Лагідна смерть” теж цілком в руках олігархії, і без дозволу ніхто не увійде до її палацу. А для нас, освічених довгожителів, залежність життя і смерті від володарів абсолютна.

— Знайдіть час, — рішуче мовила Родіс, — з вашою психічною натренованістю вам знадобиться декілька занять.

— Так багато!

— Це неможливо засвоїти без досвідченого вчителя. Треба знати, як зупинити серце у будь-який бажаний момент. Тільки-но звичайна людина Ян-Ях почне гальмувати своє серце, як мозок, не отримуючи потрібного щосекундно кисню і живлення, відразу підштовхне його. Тому для гальмування серця необхідно приспати мозок, але тоді втрачається самоконтроль і “урок” закінчиться смертю. Моє завдання — навчити вас не втрачати самоконтролю до останнього кроку з життя.

— Я дуже, дуже вдячний вам! — радісно вигукнув Таель.

Сміливо схопивши обидві руки Родіс, він вкрив їх поцілунками.

Вона вивільнила руки і, підвівши голову до інженера, сама поцілувала Таеля.

— Ніколи б не могла подумати, що віддам закоханій у мене людині вміння вмирати. Яке безмежно дивне й сумне життя у владі інферно!..

Помітивши, що Таель здивовано глянув на неї, вона додала:

— В одній із стародавніх легенд Землі розповідається про богиню смутку, яка втішала смертних отруєним вином.

— Я пам’ятаю цю легенду і тепер знаю, що вона прийшла від наших спільних предків! Тільки в нашій легенді вино приготували із лоз, які виростали на могилі кохання. У вас теж?

— У нас теж.

— І це так, богине смутку! До завтра? Гаразд?

Інженер Таель сам вимкнув екранування і, не обернувшись, вийшов, обережно причинивши важкі високі двері.