— Не хочеться їсти.
— Чому не хочеться?
— Не знаю. Просто не голодна.
Знявся вітер. Заходило сонце. Іллі здалося, що кімната поменшала і в ній потягнуло холодом.
— Ніяк не можу пригадати, — сказала вона, дослухаючись до тиші мовчазної кімнати.
— Що саме? — запитав через стіл, незворушно присьорбуючи вино, її золотоокий чоловік.
— Пісню. Оту гарну пісню. — Ілла заплющила очі і спробувала згадати мелодію. — Забула зовсім. І в той же час мені страшенно не хочеться забути її. Я хотіла б назавжди зберегти ту пісню.
Вона почала водити в повітрі руками, сподіваючись пригадати ритм. Та даремно. Тоді жінка відкинулася в кріслі й заплакала.
— Я не можу пригадати, — повторювала вона крізь сльози.
— То чого ж ти плачеш?
— Сама не знаю. Не знаю, але нічого не можу вдіяти з собою. Мені сумно — сама не знаю чому, хочеться плакати — невідомо чому. От я й плачу.
Жінка охопила руками голову, її плечі здригалися від беззвучних ридань.
— Нічого, — нарешті мовив чоловік. — Завтра все буде гаразд.
Жінка не ворухнулась. Вона дивилася тільки на порожню пустелю і на зорі, що яскравими цятками жевріли на чорному небосхилі. Десь далеко над пустелею мчав вихор, і в довгих каналах плюскотіла холодна вода. Жінку пройняв дрож, і вона заплющила очі.
— Твоя правда, — сказала вона. — Завтра все буде гаразд.
СЕРПЕНЬ 1999. ЛІТНЯ НІЧ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марсіанська хроніка » автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЮТИЙ 1999. ІЛЛА“ на сторінці 12. Приємного читання.