Розділ «КВІТЕНЬ 2026. ДОВГІ РОКИ»

— Ви пригадуєте Спендера, капітане?

— Я його ніколи не забував.

— Іноді я проходжу повз його могилу. Здається, кінець кінцем вийшло-таки на його. Він не хотів, щоб ми приводили сюди, і я гадаю, він щасливий зараз, коли тут нікого нема.

— А що з тим… як його?.. Паркхілом, із Семом Паркхілом?

— Він одкрив був сосисочну.

— Схоже на нього.

— А наступного тижня полетів на Землю воювати. — Гетевей притулив до грудей руку і враз сів на камінь. — Пробачте. Це від хвилювання… Адже стільки років… Трохи спочину.

Він намацав у себе пульс. Полічив удари. Серце працювало погано.

— У нас є лікар, — сказав Уайльдер. — Даруйте мені, Гетевею, я знаю, що ви самі лікар, але краще хай вас огляне наш…

Покликали лікаря.

— Це нічого, — говорив Гетевей, — Це від чекання, від хвилювання. — Він задихався. Губи його посиніли. — Знаєте, — сказав він, коли лікар схилився над ним із стетоскопом, — можна подумати, що я жив усі ці роки лише заради цього дня, а тепер, коли ви прибули сюди, щоб забрати мене на Землю, ніщо не заважає мені спокійно лягти й померти.

— Ось візьміть, — лікар подав йому жовту таблетку. — Вам краще відпочити.

— Дурниці. Дайте мені тільки посидіти хвилинку. Так приємно бачити вас усіх. Приємно знову почути нові голоси.

— Як таблетка? Вам краще?

— Все гаразд. Ходімо.

І вони пішли на пагорб.

— Алісо, іди-но подивися, хто прийшов!

Гетевей насупився й нахилився до дверей хатини.

— Алісо, чуєш?

З’явилася дружина. За мить вийшли дочки, високі гарні дівчата, а за ними ще вищий син.