Нічого не чуючи, вони линули думками на довколишні луги. День у день вранці над землею линула звичайна мішанина звуків. То тут, то там, вперто дотримуючись звичаїв, негри заводили пісень, з-під мімоз чувся дзвінкий сміх, негренята кидалися в чистий водяний сміх струмка, з мазанок, обплетених зеленим виноградом, долинали жарти й веселі вигуки.
А тепер здавалося, що великий вітер вимів геть-чисто всі звуки. Не лишилося нічого. Розчинені двері звисали на шкіряних завісах. Дитячі гойдалки ледь похитувалися в сонному повітрі. На річці, на кладках для прання білизни було порожньо й тихо. Павуки заходилися плести нове павутиння в покинутих хатах, крізь діряві дахи золотими сонячними конусами сіялася курява. То тут, то там жевріючий вогонь, забутий у поспіху останньої хвилини, враз набирався сили і кидався жерти сухі кістки якоїсь халупи, де валялися кинуті, вже нікому не потрібні речі. Тоді в сторожкій тиші чути було тріск полум’я.
Чоловіки сиділи на ґанку крамниці, поглядаючи один на одного.
— Навіть уявити не можу, чому вони посунули тепер. Саме тепер, коли їхні справи щодень кращі. Адже вони дістають усе більше прав, нарівні з білими. Чого їм ще треба? Ось уже зняли податок на виборців, нові й нові штати приймають закони, спрямовані проти судів Лінча. Чого ж їм іще? Заробляють вони майже стільки, як і білі, і все ж таки вони тікають.
Далеко, в кінці безлюдної вулиці, з’явився велосипедист.
— Хай мене грім уб’є, Тісе, коли це не твій Сіллі мчить сюди.
— Отже, ти совісний хлопець і вирішив повернутися? — промовив Тіс.
— Ні, сер. Я тільки привіз велосипед.
— Що, не можна було взяти в ракету?
— Ні, не в тім річ, сер.
— Мені байдуже, в чому там річ! Злізай, все одно тобі не вдасться його вкрасти! — Тіс штовхнув хлопця, і велосипед упав. — Іди в крамницю і берися до роботи.
— Прошу, сер? — Очі у хлопця злякано розширилися.
— Ти чув, що я сказав. Он треба розпакувати рушниці, і ящик цвяхів щойно прибув з Нетшеза…
— Містере Тіс, сер!
— Ти й досі стоїш? — люто вирячився на нього Тіс.
— Містере Тіс, ви не будете заперечувати, коли я візьму на сьогодні вихідний? — винувато промовив хлопець.
— І на завтра, й на післязавтра, і на всі дні, що будуть потім?
— Боюся, що так, сер.
— Що ж, боятися тобі треба, хлопче. Ходи-но сюди. — Він повів хлопця через ґанок і витяг з письмового столу якийсь папір. — Ти це пам’ятаєш?
— Що це, сер?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марсіанська хроніка » автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧЕРВЕНЬ 2003. ДОРОГОЮ ВГОРУ, В ВИСОЧІНЬ“ на сторінці 7. Приємного читання.