Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

Дудар. Доведіть це собі, тримайтеся, не пийте вже коньяку… ваша впевненість зросте.

Беранже. Ви не хочете мене зрозуміти. Кажу ще раз, я п’ю лиш тому, що це вберігає від гіршого, я вже обчислив. Коли пошесть мине, я не питиму. Я ще до цього вирішив не пити. Але потім відклав до часу!

Дудар. Ви виправдовуєтесь.

Беранже. Ви так гадаєте?.. У всякому разі з тим, що відбувається, це не має нічого спільного.

Дудар. А це хіба можна знати?

Беранже (переляканий). Ви справді такої думки? Вважаєте, що це готує грунт? Я не алкоголік. (Йде до дзеркала, оглядає себе). Чи, може, раптом… (Береться рукою за обличчя, мацає чоло під пов’язкою). Нічого не змінилося, все лихе обминає мене, — ось доказ, що це на добре… або принаймні немає шкоди.

Дудар. Беранже, я ж пожартував. Брав вас на кпини. Скрізь вам недобре, глядіть, бо станете неврастеніком. Коли вже зовсім оклигаєте від шоку, від депресії, вийдете надвір, на свіже повітря, то, певне, вам стане краще, і думки невеселі втечуть.

Беранже. Виходити? Звичайно, треба. Я думав про це. Отже, я маю здибатись із ними…

Дудар. Ну й що? Глядіть лишень, щоб у них на дорозі не стати. Зрештою, їх не так уже й багато.

Беранже. А я бачу тільки їх. Ну скажіть, що в мене патологія.

Дудар. Вони не зачеплять вас. Якщо їх не чіпати, вони не звертають на вас уваги. По суті, вони не злі. В них навіть є певна природна невинність, якась лагідність. А проте я й сам, щоб навідати вас, пройшов пішки всю вулицю. І, бачите, цілий і здоровий і не мав ніякого клопоту.

Беранже. А я вже тільки побачу їх, мене аж тіпає. Це з нервами негаразд. Я не лютую, ні, лютувати не треба, лють далеко може завести, я вберігаюсь від цього, але щось мені робиться тут (показує на серце), стискається серце.

Дудар. До певної міри така хвороблива реакція ще й нормальна. Хоч уже й завелика. Вам бракує гумору, ось ваша вада, вам бракує гумору. Ставтесь до всього легше, не переймайтеся.

Беранже. Я почуваю солідарність з усім, що відбувається. Я беру участь, я не можу зоставатися байдужим.

Дудар. Не судіть, то й не судимі будете. Та й потім, якщо перейматись усім, що відбувається, життя було б неможливе.

Беранже. Якби це відбувалось десь інде, в іншій країні, а ми про це дізналися б із газет, то можна було б усе спокійно обговорювати, всебічно вивчати питання, робити об’єктивні висновки. Влаштували б академічні дебати, понаїздило б науковців, письменників, законників, учених жінок, художників. А ще й просто людей, це було б цікавим, привабливим, повчальним. Та коли ви самі серед подій, коли зненацька зіткнулися з брутальною реальністю фактів, то не можна не відчувати себе захопленим безпосередньо, ви надто приголомшені, щоб зберігати свою витримку. І я приголомшений, я приголомшений!!! Я не можу отямитись.

Дудар. Я теж приголомшений. Або, швидше, був. Та вже зникаю.

Беранже. Ваша нервова система зрівноважена краще, ніж моя. Вітаю вас. Але вам не здається, що це нещастя…

Дудар (уриваючи його). Я й не кажу, що це добро. І не думайте, що я таємний прихильник носорогів…

Знову носорожаче тупотіння, цього разу під рамою вікна на авансцені.