Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Дезі. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.

Ботар. Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.

Дезі. Пане Ботар, мені ж не привиділось! І я була не сама, були ще люди, які бачили його.

Ботар. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!

Дудар. Таж учора була неділя.

Ботар. Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.

Пан Папільйон (обурено). Ох!

Ботар. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). По-перше, ви знаєте, що таке носоріг?

Дезі. Це… це дуже великий звір, і бридкий!

Ботар. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це…

Пан Папільйон. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.

Ботар. А шкода.

Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Беранже,нечутно відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: «Правниче видавництво».

Пан Папільйон (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев’ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився!

Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.

Беранже (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?

Ботар (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.

Ботар.… І в палацах, і в хижах!

Дезі (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу!