Розділ «Легенди і реалії американського півдня»

Легенда про золоті часи Півдня найяскравіше і найповніше втілена в різновиді роменсу, названому «романтичним романом магнолії та місячного світла». Визнаним батьком такої моделі був Томас Нельсон Пейдж, автор книг «Стара Вірджінія» (1887) та «Червона скеля» (1888), а в 1907 р. з аналогічних творів уже склалася сімнадцятитомна бібліотека південної літератури. Характерним для неї був ідеалізований погляд на Південь, оспівування його довоєнного минулого, героїзація воєнного подвигу, певність у непохитності моральних засад старої аристократії в нових умовах Реконструкції. Серйозна критика вважала роман М. Мітчелл квінтесенцією саме такої традиції. Проте письменниця з цією оцінкою категорично не погодилася. «Мене завжди щиро дивувало, що нью-йоркські критики розглядали „Звіяних вітром“ як „роменс місячного світла і магнолії“. Боже мій, мабуть, вони ніколи не читали вишуканих конфедератських романів 90-х років, а то були б краще обізнані». Цікаво, що обидві позиції мають під собою грунт. Безперечно, М. Мітчелл використала модель типового південного роменсу (міфологізована плантаторська мораль, лицарський кодекс честі, яскрава любовна лінія, барвиста південська риторика, підкреслена увага до проблеми чоловік — жінка), проте доповнила її побаченою з відстані часу темою нового Півдня.

Час дії роману охоплює 12 років — від початку війни (1861) до встановлення стабільного демократичного правління в Атланті (1874). Твір складається з п’яти частин, і кожна присвячена певному періоду не тільки в біографії головної героїні, а й у житті Конфедерації, в житті Атланти: початок війни, її наближення, найтрагічніший період від захоплення міста армією Півночі до кінця війни, поневіряння атлантців у повоєнні роки, і, нарешті, народження нового Півдня. Отож М. Мітчелл розповіла про патріархальний і новий Південь, створивши панораму Громадянської війни з позиції конфедератів. До Півночі ставлення в романі абсолютно однозначне: добрими можуть бути лише окремі люди з Півночі, але всьому, що там відбувається і звідти приходить, слід давати відсіч.

Бездоганне знання і відчуття південського життя — одна з найпривабливіших особливостей роману, за яким можна вивчати мораль, історію, побут, звичаї Атланти і всієї Джорджії. Ретельно, з ніжністю виписано пейзажі, садиби та інтер’єри, змальовано одяг, прикраси, розказано про героїзм і страждання, подвиги і самопожертви. Що ж до взаємин білих і чорних, то вони просто-таки патріархальні, сімейні. Адже для Півдня негр — то природна «деталь побуту». Біла дитина від дня народження потрапляє до служниць-негритянок, а вирісши, не вважає чорного рівним собі, але й не гидує ним, як це буває характерно для жителів Півночі, визволителів, борців за негритянську рівність, котрі, як правило, нехтують чорними в побуті і навіть уявити не можуть власної дитини на руках у негритянки. Така подвійна мораль янкі відображена в романі, де, з одного боку, постають зворушливі традиційні образи негрів-слуг, а з другого — наголошено дворушність північан у расових проблемах, їхнє незнання негритянської психології, побуту, а звідси — фальшивість, надуманість і неефективність тих шляхів і засобів, якими вони намагалися нібито утвердити рівноправність білих і чорних, а насправді найчастіше дбали про власний зиск. З такої позиції зображено й одне з найстрашніших явищ расизму — ку-клукс-клан, що саме в ту повоєнну пору зародився на Півдні. Його виникнення в романі пояснюється прагненням південців власними силами захистити втрачений лад і справедливість в окрузі від банд звільнених, але безпритульних негрів, що, підбурювані, як правило, білими зловмисниками, зробилися волоцюгами, гвалтівниками, грабіжниками. Активними членами й організаторами цього таємного клану стають найшляхетніші герої твору.

Ще одна тема, на якій зосереджується південська свідомість і, відповідно, увага М. Мітчелл,— це жіноче питання. Культ леді — традиція Півдня. А протягом війни до обожнювання і поклоніння додалося ще й поваги, бо всі злигодні воєнного побуту впали на тендітні жіночі плечі, але не зламали духу жінок. Недаремно в місті Джексон, столиці південного штату Міссісіпі, вже в наші дні перед Капітолієм споруджено чудовий пам’ятник жінкам Півдня — матерям, дружинам, сестрам, нареченим воїнів Конфедерації, які були опорою і підтримкою чоловікам, берегли домівки й зберігали в них життя. І Маргарет Мітчелл в своєму творі співає гімн жінці.

Роман «Звіяні вітром» напрочуд багатий образами жінок-аристократок, південних леді, серед них і головна героїня Скарлет О’Гара. Однак у жіночих образах Маргарет Мітчелл відбувається певна контамінація, поєднання двох традицій — піонерської і південної. Цнотливість, шляхетність, освіченість, навіть деяка рафінованість, витонченість, делікатність — у традиції жінки Півдня. Діловитість, витривалість, хазяйновитість, сміливість, уміння взяти на себе відповідальність навіть у нежіночих справах — то традиційний образ піонерки. Такими були героїні попередниць Маргарет Мітчелл — Уїлли Кесер, Елен Глазгоу... Такою є і Скарлет О’Гара — сюжетний і композиційний центр книги. За своїм походженням і вихованням Скарлет — типова південна леді. Але за своєю натурою вона прагматична, егоїстична, в чомусь навіть примітивна, не переобтяжена освітою, зайвою ерудицією і за екстремальних обставин виявляється ближчою до образів жінок-піонерок, готових до праці і подвигу, ніж до південних леді. А ще її наділено рисами типової мелодраматичної героїні романтичного роману: в неї всього надмір, вона яскрава, діяльна, експансивна, вибухова. До того ж їй властива ще одна надзвичайна риса,— у неї в крові любов до рідної землі, їй просто-таки органічно необхідно час від часу доторкатися до червоної глини Тари, аби набратися сили для наступної життєвої боротьби, до якої спонукає її доля. Тож красуня Скарлет, сильна і волелюбна, примхлива і вперта, приваблює всі серця. Вона є головною, проте не єдиною героїнею книги: серед численних дійових осіб роману чітко вирізняється «квартет» головних персонажів. Мелані й Ешлі («світлі образи») втілюють лицарські ідеали, рафіновану культуру, гармонію, героїзм і шляхетність старого Півдня. Скарлет і Рет («темні герої») виховані на тих самих ідеалах, але їм властива також дієздатність, непогамовна енергія, життєва снага піонерів Нового Світу. І ця особливість надзвичайно важлива. Вона відрізняє книгу Маргарет Мітчелл від стандартних південських роменсів. Адже показавши внутрішню спорідненість плантаторської аристократії з фронтірсменами, американськими першопереселенцями (що, до речі, й дало можливість колишній Конфедерації з часом стати органічною складовою частиною Сполучених Штатів), Маргарет Мітчелл ніби відновила плин часу, з’єднала окремі фрагменти історії, «вписавши» улюблений Південь до загальноамериканської національної історичної свідомості, що неабиякою мірою сприяло надзвичайній популярності книги на американському Півдні.

Однак цей роман-сагу не варто сприймати як історичний твір. Війна і історія тут іноді відображені ніби у кривому дзеркалі, і це стає особливо помітним, коли йдеться про расову проблему. До того ж у громіздкій споруді роману багато суперечностей в характеристиках, діях і думках героїв, чимало стильової риторики, стереотипів, є беззастережне використання цілих «блоків», запозичених у літературних попередників — у ситуаціях, перипетіях, характерах,— тобто все, що дозволяє критикам відносити твір до літератури масової. Проте пересічного читача приваблює інше: герої, їхнє насичене і сповнене пригод і переживань життя, сильні характери і пристрасті, складні взаємини, драматичні перепади долі — і все це живе і палахкотить у горнилі Громадянської війни. Отож, торкаючись найчуттєвіших струн у людському серці, цей роман і здобув собі популярність у всьому світі.

Тамара ДЕНИСОВА

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!