Розділ 1

— Я Ґеральт, — простягнув він руку.

Вона потиснула без вагання. Сильно.

— Я — Марія Баррінг.

Кивком і тінню посмішки він подякував за щирість: знала, що оцінив її.

— Будь обережна, прошу. Ставлячи запитання, дивися, кому їх ставиш.

— Не переймайся.

— Твої інформатори… Ти їм довіряєш?

— Я нікому не довіряю.

***

— Відьмак у Брокілоні. Серед дріад.

— Як я і припускав. — Дійкстра сплів руки на грудях. — Але добре, що воно підтвердилося.

Він помовчав хвилинку. Леннеп облизнув губи. Чекав.

— Добре, що підтвердилося, — повторив шеф таємних служб королівства Реданія, у задумі, наче собі самому. — Завжди краще мати впевненість. Ех, якби ще виявилося, що і Йеннефер із ним… Немає із ним чародійки, Леннепе?

— Прошу? — Дізнавальник здригнувся. — Ні, ясновельможний пане. Немає. Що накажете? Якщо хочете його живим — виманю з Брокілону. Якщо ж він миліший вам мертвим…

— Леннепе. — Дійкстра підвів на агента холодні блідо-блакитні очі. — Не будь таким завзятим. У нашому фахові завзятість невигідна. І завжди — підозрілива.

— Пане, — Леннеп трохи зблід, — я тільки…

— Знаю. Ти тільки питав, що я накажу. Наказую: залиш відьмака у спокої.

— Як накажете. А що із Мільвою?

— Її також залиш у спокої. Поки що.

— Як накажете. Можна йти?