Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Ні, — відповів я. — Сер.

— Тоді завали свій хавальник.

Він знову повернувся до Арні й уперся м’ясистими руками в свої широчезні боки з пухким прошарком жиру.

— Я потвор упізнаю відразу, — сказав він, — і зараз я на одного такого дивлюся. Малий, у тебе випробувальний термін. Один раз облажаєшся — і плювати, скільки ти заплатив наперед, я викину тебе на сраку за двері.

Тупа лють здійнялася в мені від шлунка до голови й спричинила біль. Я подумки благав Арні послати цього жирного уйобка на поршень, хай засадить його собі у свій старий анус, наскільки глибини вистачить. Звісно, після цього до розмови долучаться Дарнеллові гравці в покер і ми обидва, скоріше за все, завершимо цей чарівний вечір у приймальному відділенні лібертівілльської лікарні з численними швами на головах… але воно буде майже того варте.

«Арні, — благав я подумки, — скажи йому, хай валить на три букви, і їдьмо звідси. Дай йому відсіч, Арні. Не дозволяй змішувати тебе з лайном. Не будь лузером, Арні, — якщо ти своїй матері зміг дати відсіч, то й цього кретина подолаєш. Хоч цього єдиного разу не будь лузером».

Арні довго стояв мовчки, з похиленою головою, а потім сказав:

— Так, сер.

І прозвучало це дуже тихо, майже нечутно. Слова неначе застрягли в нього у горлі.

— Що ти сказав?

Арні підвів погляд. Його обличчя було мертвотно-блідим. Очі налилися слізьми. Я не міг на це дивитися. Мені було надто боляче на це дивитись. Я відвернувся. Покеристи призупинили гру, щоб спостерігати за подіями біля двадцятого боксу.

— Я сказав: «Так, сер», — дрижачим голосом промовив Арні. Він наче щойно поставив підпис під якимось страхітливим зізнанням. Я знову подивився на машину, «плімут» 1958 року, яка стояла тут замість бути за гаражем, на звалищі старих машин, гнити з рештою Дарнеллового непотребу, і знову всім серцем її зненавидів за те, що вона робила з Арні.

— Тоді вимітайтеся звідси, — сказав Дарнелл. — Ми зачинилися.

Арні наосліп пошкандибав геть. І ледь не врізався в стіс старої лисої гуми, але я вчасно підхопив його за лікоть і потягнув геть. Дарнелл пішов у протилежний бік, до покерного стола. А вже там своїм свистячим голосом сказав щось іншим. І вони вибухнули реготом.

— Деннісе, я в порядку, — сказав Арні, наче я його питав. Його зуби були міцно стиснуті, а груди піднімалися й опускалися від швидкого поверхневого дихання. — Я в порядку, пусти мене, я в порядку, я в нормі.

Я відпустив його руку. Ми пішли до вхідних дверей, і тут Дарнелл проревів нам услід:

— І друзяк своїх відморозків сюди не води, бо вилетиш, як корок із пляшки!

— І наркоту дома лишай! — підгавкнув один з покеристів.

Від страху Арні зіщулився й облесливо кивнув. Він був моїм другом, але в ту мить я ненавидів його за те, що він так щулиться.

Ми порятувалися втечею в прохолодну пітьму. Ворота за нашими спинами загримотіли, зачиняючись. Отак ми й поставили Крістіну в гараж до Дарнелла. Весело погуляли, га?