Розділ «ПОПЕРЕДНІ УВАГИ»

Космічний корабель здавався їм величезною прекрасною комахою, надто яскравою, щоб можна було довго дивитися на неї, і водночас надто чарівливою, щоб від неї можна було відірвати погляд.

Ефект виявився таким, як ми й передбачали. Їхня увага згасла, вони неначе загіпнотизовані дивилися на корабель, який поволі плив у небі, поступово опускаючись до землі.

Оскільки площа фотонових крил була величезна, тиск вітру на них був дуже сильний. Групі, яку очолював Райх, доводилося докладати чимало зусиль, щоб утримати корабель у рівновазі і забезпечити цей повільний і спокійний рух. Якби вони хоч на мить відволіклися й послабили ці зусилля, вітер закрутив би кораблем як тріскою.

Решта сорок чоловік нашого гурту з'єдналися паралельно. Свідомості всіх, що стежили за нами знизу, були цілковито в наших руках; ті люди нагадували дітей, яких зачарувала захватна розповідь. А ще я спостеріг цікаве явище, про існування якого підозрював завжди: усі ці глядачі були також телепатичне зв'язані між собою своєю зацікавленістю нами. Це пояснює, чому юрби такі небезпечні. Збуджений натовп створює велику телепатичну потугу завдяки вібраційному процесові, але потуга ця безладна й нескоординована – тому-то, щоб розрядити напруженість, він вдається до насильницьких, руйнівних дій.

Напруженість цього натовпу була в наших руках. Вона нагадувала одну-єдину, відкриту для нас, величезну свідомість. Ця свідомість була вся зосереджена на величезному комахоподібному об'єкті, який перебував зараз дуже близько від землі. Вони були загіпнотизовані і цілковито відкриті для навіювання.

Настав час основного етапу операції, і я почав діяти. Свідомості глядачів на землі нагадували силу-силенну телевізійних екранів, а я був центральним передавачем. Наслідком мого впливу на них було те, що кожен з них раптом побачив, як з обох боків корабля розчинилися двоє величезних дверей заввишки понад тисячу футів, і з них вискочили інопланетяни заввишки теж понад тисячу футів. За допомогою навіювання я надав їм вигляду комах, зеленого кольору і з довгими, як у коника-стрибунця, ногами. Вони мали людські обличчя з великими дзьобоподібними носами і маленькими чорними очима. Рухалися вони рвучко й невпевнено, наче були непристосовані до земного тяжіння. На ногах ці істоти мали кігті, схожі на пташині.

І от великими стрибками вони рушили до бойовища, де стояли обидві армії. Я наганяв на людей хвилі паніки, страху, певності в тому, що їх спостигне неминуча жахлива смерть. Водночас я вивільнив напругу, яка утримувала бійців на місці і притягувала їхні погляди до корабля.

Вони кинулися тікати. Атмосфера паніки була така болісна, що ми розірвали з ними телепатичний зв'язок. Вони бігли не оглядаючись. Тисячі падали і гинули під ногами інших – згодом виявилося, що п'ятнадцять відсотків з них загинуло таким чином. Паніка й сум'яття навряд чи могли б бути більшими, коли б, навіть, інопланетяни були реальні.

Відчуття було надзвичайно болісне. Минули тижні, а я все не міг забути тієї паніки. Згадки про неї верталися, як поганий смак у роті. Але все те, що сталося, було необхідне. І війна, звичайно, припинилася. Відтоді Гвамбе і Газард перестали бути лідерами. Їх забули.

Війна тепер була страхітливим сном, від якого всі пробудилися, дитячою грою, якій настав кінець. Протягом наступних трьох днів війська Всесвітньої організації, діючи в тісному співробітництві з президентом Сполучених Штатів, заарештували тисячі вояків обох розпорошених армій, включаючи Гвамбе й Газарда (Газарда застрілили під час "спроби втекти", а Гвамбе запроторили до божевільні в Женеві, де він через рік помер).

Читач, може, подумає, що після цієї перемоги у нас виникло бажання спочити на лаврах. Нічого подібного. По-перше, наша перемога була, по суті, дитячою грою. Я детально описав ту подію лише з огляду на її історичне значення і на той величезний вплив, який вона справила на людство; якщо ж говорити про стратегію дій, то та перемога не варта й двох рядків. По-друге, справді цікава частина нашої місії була ще попереду: хоч у якійсь мірі відновити в світі здоровий глузд і знайти спосіб, як остаточно знищити паразитів.

На другий день після нашої "перемоги" президент Мервілл виступив на телебаченні. Уряд, сказав він, має всі підстави вважати, що "чужинці з Місяця" залишили межі сонячної системи і що безпосередньої загрози нашій планеті більше не існує. Далі він додав: "Але з огляду на сталу небезпеку нападу з космічного простору, Сполучені Штати наполягають на невідкладному створенні Об'єднаного всесвітнього уряду, який би мав усі повноваження створити Всесвітню організацію безпеки для захисту Землі". Організація Об'єднаних Націй відразу ж прийняла цю пропозицію. Саме тоді й почалася велика місія, яку так блискуче виклав і документував Вольфганг Райх у своїй книзі "Перетворення світу".

Найголовніше завдання, звичайно, полягало в знищенні паразитів. Але ми дійшли висновку, що це завдання – не першочергове. Обертання Місяця значно зменшило їхню силу, бо порушило спрямовану дію джерела подразнення. Але була ще й інша причина, щоб розглядати їх, як другорядну проблему. Я вже казав, що в певному розумінні паразити були "тінню" людського боягузтва й пасивності. Їхня сила збільшувалася, якщо серед людей панувала атмосфера поразництва й паніки, бо ту силу живив людський страх. Отже найкращий шлях боротьби з ними – це змінити атмосферу, зробити людей сильними й цілеспрямованими. Саме це ми й розглядали, як наше головне завдання на увесь наступний рік. Перша проблема полягала в тому, щоб Всесвітню організацію безпеки зробити справді ефективною, усунути найменшу можливість відновлення активності з боку паразитів. Це означало, що близько двадцятьом із нас треба було включитися в роботу організації. Не менш важливо було переконати людей у тому, що паразити – це реальність, в умовах якої людство повинно завжди бути пильним. Це в свою чергу означало, що нам треба збільшити число наших однодумців до тисяч, чи, навіть, мільйонів. З цієї причини лише на двадцятьох з нас (включаючи Ебнера й Флейшмана) було покладено завдання налагодити діяльність Всесвітньої організації безпеки.

Решта взялися до освіти людства. Скажу про це трохи детальніше, бо все залежало від успіху саме в цій галузі. Надзвичайно важко було відібрати кандидатів, здібних швидко засвоїти методи "керування свідомістю".

На перший погляд могло б здатися, що тут не повинно бути ніяких труднощів – я ж зумів навчитися всього того самотужки, так само і Райх, і Флейшман. Отже, треба лише викласти перед людьми факти про паразитів свідомості, і люди самі навчаться давати собі раду.

Це правильно, але тільки почасти. Звичайно, траплялися й такі випадки, коли люди самі, без нашої допомоги, починали працювати над собою. Але це породжувало ще одну проблему. Для боротьби з паразитами треба особливо гострого й активного інтелекту, а більшість людей такі розумово ледачі, що паразитам дуже легко перехитрити їх. Такі люди можуть утрапити в пастку, бо в них виникає відчуття оманливої безпеки, а паразити намагаються ще й посилити те відчуття. Це той випадок, коли недостатні знання небезпечніші, ніж відсутність узагалі будь-яких знань.

Одне слово, те, що три чверті людства відразу ж прийшли до думки, ніби вже опанували способи керування своєю свідомістю, поставило нас у досить скрутну ситуацію. Як вирізнити з-поміж мільйонів людей саме тих, які варті нашої уваги? Впоратися з цією проблемою було нелегко. Ми діяли методом "спроб і помилок", але обмежили свої зусилля пошуком лише високоінтелектуальних індивідів, особливо тих, які "вибилися в люди", бо найважливішими критеріями нашого добору були мужність і життєздатність. Однак невдач було багато. Коли ми з Райхом здобули наші перші перемоги над паразитами, у нас відразу ж виникло відчуття близької небезпеки, і те відчуття стимулювало наші зусилля. Зовсім інакше було з цими новими кандидатами – багато з них просто не могли позбутися благодушності і відчути потребу нагальних дій. Спілкуючись з ними, я зрозумів, як багато "успіхів" у світі є наслідком агресивності і впертої праці, а не інтелектуальної діяльності. Ми не мали права марнувати час на невдачі. Якби ми скористалися нашими телепатичними можливостями, щоб "розбудити їх", вони б ще більше зледащіли. Отож ми зразу їх відсіяли і набрали інших.

Невдовзі по тому ми зрозуміли, що навіть досить інтелектуальні й серйозні люди можуть страждати від розумових лінощів, якщо звикли лінуватися змалечку. Тому ми вирішили, що наших майбутніх кандидатів треба добирати в якомога молодшому віці.

Ми утворили окрему групу для тестування розумових здібностей підлітків та дітей. Це була так звана "Тестувальна група Бермана", успіхи якої перевищили всі наші сподівання – за два роки число "адептів" віком менше 21 року, що були здатні керувати свідомістю, перевищило п'ятсот тисяч.

Наприкінці року стало ясно, що ми виграли битву за встановлення міцного миру в усьому світі. Тепер можна було знову зосередити увагу на Місяці – це стало нагальною потребою. Тривожні сили Місяця уже призвичаїлись до його незвичного руху і встигли переорієнтуватися на Землю. Обертання Місяця, як я й чекав, дало лише тимчасові добрі наслідки.