Рубашов хотів зосередитись на обличчі слідчого, але не зміг — знову мусив заплющити очі. На кінці його язика вже крутилась ущиплива відповідь. Натомість він тихо, так, що навіть стенографістка мусила витягнути шию, сказав;
— Я вважаю себе винним у тому, що не зрозумів історичної необхідності, на якій ґрунтується політика уряду, і тому розвинув у собі опозиційні погляди. Я вважаю себе винним у тому, що дозволив собі керуватися сентиментальними імпульсами і таким чином прийшов у суперечність з історичною потребою. Я відкрив свій слух лементові приречених і тому став глухим до аргументів, які доводили необхідність жертвувати ними. Я вважаю себе винним у тому, що питання вини й невинності поставив вище корисності й шкоди. І нарешті, я вважаю себе винним у тому, що ідею людини поставив вище ідеї людства...
Зупинився. Хотів розплющити очі, але світло лампи проникало в сам мозок, і він знову безпорадно закліпав повіками. Відвернувся від лампи і зупинив свій зір на стенографістці, яка щойно скінчила нотувати його слова. Бачив її профіль. На ньому лежала легка іронічна усмішка.
— Я знаю, — провадив Рубашов, — що мій ухил у випадку його реалізації міг бути смертельною небезпекою для революції. Всяка опозиція на критичних закрутах історії містить у собі мікроб розколу організації, а отже, й мікроб громадянської війни. Гуманістична м’якосердість, лібералізм, демократія в часи політичної незрілості мас є самогубством для революції. А тим часом мої опозиційні погляди випливали саме з симпатії до цих ліберальних методів, з виду таких привабливих, але фактично смертельних. Визнаю, що домагання ліберальних реформ, припинення терору, впровадження ширшої демократії, послаблення контролю в партії, все це в теперішній ситуації є об’єктивно шкідливим, а тому за своїм характером і контрреволюційним...
Рубашов знову зупинився, бо в горлі пересохло і голос його захрип. Чув, як подряпує олівець секретарки. То був єдиний звук у цій неймовірній тиші. Рубашов підвів голову і, не розплющуючи очей, закінчив:
— Лише в цьому плані ви можете вважати мене контрреволюціонером. Що ж до абсурдних обвинувачень, прочитаних вами, то вони до мене не мають ніякого відношення.
— Скінчили? — в’їдливо запитав Клєткін.
У його безбарвному голосі з’явилась нотка брутальності. Ця брутальність забриніла так різко, що Рубашов здригнувся. Яскраво освітлена з-за спини постать слідчого залишалася непорушною. Рубашов нарешті знайшов точну характеристику Клєткіна — «коректна брутальність».
— Ви не сказали нічого нового, — тим самим сухим, шкребучим голосом мовив Клєткін. — В обох ваших попередніх каяттях зазначено, що ваша позиція була «об’єктивно контрреволюційною й шкідливою для інтересів народу». Обидва рази ви принижено просили у партії прощення і клялися у вірності керівництву. Зараз ви сподіваєтеся відбутися таким самим способом утретє. Зроблена вами щойно заява є звичайним окозамилюванням. Ви признаєте свою опортуністичну позицію, але заперечуєте акти, які логічно з неї випливають. Я вже казав вам, що цього разу ви так не викрутитесь.
У тиші Рубашов почув зміну в гудінні лампи — світло подужчало.
— Мої попередні заяви робилися з тактичних міркувань, — відповів Рубашов низьким голосом. — Адже ви пам’ятаєте, що цілий ряд визначних діячів мусив робити подібні заяви, щоб лише залишитися в партії. Але цього разу я говорю інакше...
— Тобто цього разу ви справді щирі? — спитав Клєткін без видимої іронії в голосі.
— Так.
— А раніше ви говорили неправду?
— Хай буде по-вашому.
— Щоб врятувати свою шкіру?
— Щоб мати можливість для праці.
— Без шкіри людина не може працювати. Отже, щоб врятувати шкіру?
— Хай буде по-вашому.
В коротких паузах між питаннями слідчого і його відповідями Рубашов чув лише дряпання олівця секретарки та гудіння рефлектора. Від випромінюваного ним тепла Рубашову з обличчя збігали краплі поту. Дивитися на Клєткіна було неможливо; він усе рідше й рідше розплющував очі. Почалися напади сну. Коли Клєткін після серії швидких питань замислився над отриманими відповідями, Рубашов моментально поринув у сон і голова його немічно впала на груди. Та наступне питання Клєткіна миттю повернуло його до свідомості. Очунявши, мав враження, ніби прокинувся з довгого сну.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ніч ополудні» автора Артур Кестлер; Джордж Орвелл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 60. Приємного читання.